10 іпостасей Лесі Українки: нестримна геніальність європейки і витончена українська душа

150 років тому у Новограді-Волинському – 25 лютого (13-го за старим стилем) 1871 року – у шляхетній і освіченій родині Олени і Петра Косачів народилася дівчинка. Її назвали Ларисою, але вона візьме псевдонім «Леся Українка» і стане одним із стовпів української культури. Батько Лесі (Лариси Косач) був правником, дійсним статським радником, маршалком Ковельського повіту. Мати (у дівоцтві Драгоманова) – відома письменниця і громадська діячка, яка взяла собі псевдонім – «Олена Пчілка». Її брат, дядько Лесі Українки, Михайло Драгоманов – видатний український історик, філософ, дослідник мови, фольклорист, прихильник ідеї «європеїзму» України. Радіо Свобода зібрало 10 фактів, які проливають світло на унікальність особистості Лесі Українки та її творчої спадщини. 1. Обдарована Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною: • У 4 роки дівчинка навчилася читати (перша прочитана книжка «Розмова про земні сили» Михайла Комарова), • у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову; • у 6 років уже майстерно вишивала; • у 9 – склала перший вірш – «Надія», • у 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка»; • у 14 – видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя; • у 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів», • у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».

Лариса Косач (Леся Українка), 1887 рік Леся мала хист: • і до малювання (деякий час навчалася в художній школі Миколи Мурашка в Києві); • і до музики (брала уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О'Коннор); • і до вивчення іноземних мов (навчалася у приватних викладачів і вивчала мови самостійно). Найбільший вплив, на думку біографів, справив на Лесю Українку її дядько Михайло Драгоманов. Він багато спілкувався із нею, читав їй у дитинстві в оригіналі твори світової літератури, всіляко сприяв її розвиткові. Біографи пишуть, що Леся мала свого дядька за «ідеал».

Михайло Драгоманов (1841–1895) – український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Дядько Лесі Українки. Фото 1870-х років У формуванні особистості Лесі Українки безперечну роль відіграла її мати – Олена Пчілка, яка сама була обдарованою людиною, талановитою поеткою і «войовничою українофілкою». Однак, як зазначають біографи, зокрема і рідна сестра Лесі Українки – Ольга Косач-Кривинюк, у ставленні матері до доньки Лариси не було теплоти, у дитинстві вона недооцінювала її здібності, часом навіть применшувала їх, не бачила глибини Лесиної натури. Можливо, так склалося через те, що Леся мала заглиблену в себе, «потаємну вдачу», що контрастувала із веселим характером старшого сина Косачів – Михайла.

Лариса та Михайло Косачі. Київ, 1890-ті роки Основним джерелом інформації про Лесю Українку є книга її сестри Ольги – «Леся Українка. Хронологія життя і творчості». 23 роки Ольга Косач-Кривинюк витратила на опрацювання родинного архіву Косачів-Драгоманових, величезної кількості листів, зокрема і самої Лесі Українки. Ольга вберегла цей архів під час сталінських репресій проти її родини у 1930-х роках, а потім вивезла його на Захід через фронти Другої світової війни. Результатом стала біографічна книга, що вийшла друком у Нью-Йорку аж у 1970 році – через 25 років після смерті Ольги Косач-Кривинюк. Вона померла від хвороби в таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року в німецькому Авґсбурґу.

Ольга Косач, сестра Лесі Українки. Варшава, 1895 рік Ось унікальний запис від 3 грудня 1963 року, коли на конференції у Нью-Йорку з нагоди вшанування 50-х роковин із дня смерті Лесі Українки, її наймолодша сестра Ізидора Косач-Борисова (піддавалася репресіям у СРСР, виїхала на захід), член-кореспондент Української вільної академії наук (УВАН) у США, читає сторінки ще не опублікованої книги Ольги Косач-Кривинюк. 2. Псевдонім Є різні версії того, чому Лариса Косач обрала собі псевдонім «Леся Українка». Оскільки дівчинка це зробила у ранньому віці, то вважається, що таке літературне ім’я було обране з ініціативи матері – Олени Пчілки. З одного боку, цей псевдонім прямо вказує на культурну ідентичність, а з іншого – він давав зрозуміти читачам львівського часопису «Зоря», куди надіслали Лесині поезії, що авторка походить не із Галичини. За іншою версією, псевдонім Лариса Косач обрала сама, наслідуючи свого дядька Михайла Драгоманова, якого надзвичайно шанувала і любила, і який часом підписував свої твори – «Українець». 3. Поліглотка Леся Українка знала більше ніж десяток мов, серед них і латину та давньогрецьку. Окрім рідної – української, вона вільно розмовляла французькою, німецькою, італійською, польською, болгарською і російською мовами, розуміла грузинську. «Леся мала прекрасні здібності до мов і сама про себе говорила, що, мабуть, немає такого звуку, якого вона не могла б виговорити. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою мовами, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Вона добре знала латинську мову, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову», – повідомляє біограф. 4. Спадок По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики. «Ще у 1889 році в листі до брата Михайла Леся Українка виклала велику програму перекладів творів світової літератури українською мовою. В рамках цієї програми вона перекладала твори Гейне – «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта Троль»(1893) та інші поезії. Серед її перекладів – гімни з «Рігведи» (1890), поезії Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона».

Лариса Косач (Леся Українка), 1888 рік Видане в СРСР, цензуроване радянською ідеологічною машиною, зібрання творів Лесі Українки становить 12 томів. «Послідовна речниця української ідеї, цілковито незалежна від російських впливів поетка, іронічна й скептична в оцінці імперських авторитетів і цінностей мислителька. Свого часу було зроблено все можливе, щоб такої Лесі Українки ми не побачили. Її цензурували надзвичайно пильно, адже в радянському іконостасі вона мала постати бездоганною предтечею соціалістичного реалізму et cetera», –писала літературознавиця Віра Агеєва. 5. Фольклористка «Леся Українка впродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 році, а останній великий цикл пісень з її голосу записав її чоловік Климент Квітка в 1913 році. Леся Українка і Климент Квітка були першими українськими фольклористами, які почали записувати виконання народних співів на фонограф. «У 1908 році Леся виділила зі своїх невеликих коштів 300 рублів для Філарета Колесси, завдяки чому він зміг записати багато дум для свого фундаментального видання», – пише у біографії Лесі Українки її сестра Ольга Косач-Кривинюк. На одному із тих записів зберігся голос самої Лесі Українки.

Леся Українка в Криму (Чукурлар), 1897 рік 6. «Лісова пісня» – шедевр, інтерпретація легенди про Ґрааль Драму-феєрію «Лісова пісня» літературознавці називають шедевром української і світової літератури та драматургії. У цьому творі Лесі Українки відчувається глибинний зв'язок із стародавніми поемами, що входять у творчу спадщину людства. Деякі дослідники бачать у «Лісовій пісні» інтерпретацію легенди про Ґрааль (стародавній образ животворної енергії, сконцентрованої у жінці, а у християнстві – чаша, в якій збереглося кілька краплин крові Ісуса Христа – ред.) Розповідаючи у «Лісовій пісні» сумну історію кохання, Леся Українка дивовижно точно та вишукано передала глибину вічного протистояння між світлим і темним у людському єстві, прірву між красою природи, неповторністю душі, здатної її відчувати, і потворністю обмеженості та жадібності.

Мультфільм «Мавка. Лісова пісня», 2017 рік У цей твір Леся Українка вклала усе своє дитинне зачудування світом, свій пошук спорідненої душі, увесь свій життєвий досвід, енциклопедичні знання і непересічний багатогранний талант. Леся Українка написала «Лісову пісню» у Кутаїсі (Грузія) менше ніж за два тижні, і ще понад тиждень допрацьовувала текст. «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. Я писала її 10-12 днів і не писати ніяк не могла... Але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». Все боліло, наче мішки носила... Я здавна тую Мавку «в умі держала»... У Колодяжному (село на Волині, де у будинку, в якому Леся провела свої дитячі і юнацькі роки, тепер її музей – ред.) в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка», – писала Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 року. Жанр, у якому була написана «Лісова пісня», тепер називають – фентезі. 7. Хвороба Із 9-річного віку і до кінця життя Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток. Вона називала свою боротьбу із недугою – «тридцятилітньою війною». Леся перенесла кілька операцій, весь час відчувала біль. Із часом до туберкульозу кісток додалися серйозні проблеми із легенями і нирками. Почалося все, як пише сестра Ольга, у січні 1881 року, коли у дівчинки раптом почала дуже боліти нога (деякі біографи пишуть, що перед цим Леся застудилася і, можливо, це було ускладнення важкої вірусної інфекції) і то так сильно, що дитина плакала. Лікарі вирішили, що це гострий ревматизм, лікували натираннями та мазями, і з часом, ніби все налагодилося.

Лариса Косач у волинському народному вбранні. 1878 чи 1879 років Леся у дитинстві, розповідає її сестра, попри свою тиху вдачу, дуже любила танцювати. І вони разом зі старшим братом Михайлом (Леся дуже з ним дружила і зберегла цей зв'язок на все життя) танцювали «козачка». Але після цього Лесі чомусь ставало сумно, і як вона сама потім казала, ніби «ввижалася майбутня доля». Туберкульоз кісток у Лесі діагностували влітку 1883 року. Їй оперували ліву руку, видаливши частини кісток, уражених хворобою. Лесі довелося відмовитися від музичної кар'єри, про яку вона думала.

Леся Косач (Леся Українка), Сергій Мержинський Через деякий час Лесю Українку закують майже повністю у гіпс, вільною залишиться тільки стопа однієї ноги. Рідні бачили, що дівчина вправлялася, щоб грати пальцями цієї ноги на роялі. Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби. Такими місцями стали Єгипет, Італія, Крим і Грузія.

Леся Українка (Лариса Косач-Квітка). Єгипет, 1910 рік 8. Любов Леся Українка, як і більшість духовно обдарованих особистостей, захоплювалася талантами та уміннями інших людей. Вона по-своєму любила кожного, хто збагатив її світ, зробив яскравішим її життя, а головне надихнув і направив її жадібний до пізнання мозок. У ранньому дитинстві Леся була «нерозлийвода» зі своїм старшим братом Михайлом. Вони разом гралися, разом читали книжки, разом училися удома, оскільки батьки не хотіли віддавати дітей до повністю зрусифікованих шкіл.

Лариса та Михайло Косачі. Київ, 1881 рік Леся дуже любила своїх молодших сестер – Ольгу, Оксану, Ізидору. Навчала їх тому, що знала і уміла сама. Великий пієтет у Лесі Українки викликали Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Михайло Старицький, Максим Ковалевський, сестра батька – Олена Косач, від яких вона не відходила, коли ті приїжджали на гостину до її батьків. По-особливому Леся Українка ставилася до Івана Франка, вважала, що «і нігтя його не варта», але при цьому вступала із Франком в інтелектуальні дискусії, якщо мала інше бачення окресленої проблеми. Соломія Павличко, одна із перших в Україні незашорених радянською ідеологією дослідниць життя та творчості Лесі Українки, висвітила тісні стосунки Лесі Українки із Ольгою Кобилянською, причому, в дуже «вибуховому» на той час ключі. Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою

Соломія Павличко Аналізуючи листування Лесі Українки й Ольги Кобилянської, Соломія Павличко зробила такий висновок: «Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою. Лесбійською фантазією, для якої дають підстави й щоденники Кобилянської, і її попередні твори». Леся Українка (праворуч) із Ольгою Кобилянською. Чернівці, травень 1901 року «Якщо зважити, що це був час ламання радянських і пострадянських стереотипів у поглядах на літературних класиків, то виступ Павличко до певної міри відіграв позитивну роль. Мала рацію Ніла Зборовська, яка твердила: «Механізм цієї провокації був очевидний: якщо у тоталітарному суспільстві сексуальність пригнічувалася і була приречена на замовчування, то розмова про неї стає ознакою радикального зсуву: удар наноситься по академічному літературознавству», – писав дослідник Володимир Баран. Що стосується чоловіків, то «дружба, а не кохання» зв'язала Лесю Українку із Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася 1897 року під час лікування в Ялті. Леся називала його «другом моїх ідей». Мержинський жив у Мінську, і коли його стан (у нього був туберкульоз легень або як тоді казали – сухоти) дуже погіршився, Леся Українка поїхала його доглядати, попри те, що її мати Олена Пчілка була категорично проти цього.

Сергій Мержинський, 1899 рік За одну ніч, біля ліжка помираючого Мержинського, 18 (31) січня 1901 року Леся Українка написала поему «Одержима». Свою долю Леся Українка зв'язала із Климентом Квіткою. Якось у листопаді 1898 року Леся читала своє оповідання «Над морем» на зібранні літературно-артистичного гуртка Київського університету. Там вона познайомилася із 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Вони з'ясували, що мають велике спільне захоплення – український фольклор. Улітку 1901 року Климент Квітка їде разом із Лесею Українкою у подорож Буковиною. Поступово у них виникають стосунки. 7 серпня 1907 року Леся Українка і Климент Квітка офіційно оформили шлюб, а через два тижні разом вирушили до Криму, де Квітка отримав посаду в суді. Ця робота забирала у нього багато сил, але не давала достатньо грошей для нормального життя. Через нервове і фізичне перенапруження Климент і сам захворів на туберкульоз. Але приклад Лесі надихав його, і Квітка робив усе, щоб урятувати їх обох. Климент розумів велич особистості, з якою його пов'язало життя, вважала сестра Лесі – Ізидора.

Климент Квітка (1880–1953) – український музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки. В'язень ГУЛАГу Квітка возив Лесю на лікування за кордон, шукав місця, що підходили їй для життя. Проте, часом йому доводилося навіть продавати речі, щоб купити ліки. Але хвороба Лесі прогресувала... Климент Квітка став удівцем у 33 роки і тяжко пережив смерть дружини. Доля відвела йому ще сорок років життя, і про Лесю він ніколи не забував. Квітка обійняв посаду заступника генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради, а у березні 1918 року був призначений заступником міністра юстиції УНР. Після перемоги більшовиків і встановлення радянського ладу – Климента Квітку переслідували, арештовували, він відбував покарання у ГУЛАГу. Помер Квітка у 1953 році в Москві. 9. Останні дні у Грузії Останній час свого життя Леся провела у грузинському містечку Сурамі разом із Климентом Квіткою. Вони приїхали до Грузії у 1903 році, жили там у різних місцях і активно працювали, зокрема над обробкою зібраного фольклору та Лесиних драм. Останнє десятиліття у житті Лесі Українки вважають найбільш плідним і зрілим періодом її творчості. Його назвуть найсильнішими роками українського модернізму. «Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?» – пише Леся. В останній рік життя Лариса Косач-Квітка – Леся Українка – написала драматичну поему «Оргія» і триптих – «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета», який присвятила Івану Франку. Дізнавшись, що донька дуже погано вже себе почуває, до неї у Грузію разом із Ісидорою приїжджає мати – Олена Пчілка. І Леся Українка в останні дні і години життя надиктовує їй начерки своєї останньої, незакінченої драми «На передмісті Александрії...». Померла Леся Українка на 43-му році життя 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі. Музей Лесі Українки відкрили в Сурамі у 1952 році, ще до смерті Сталіна. Але в іншому приміщенні, оскільки будинок, де письменниця провела свої останні дні, не зберігся. «Місцева школа носить ім’я Лесі Українки, в старших класах там викладають українську мову. Щороку восени в Сурамі проводять свято під назвою «Лесяоба» – влаштовують концерти, громада збирається біля погруддя Лесі Українки, поруч із музеєм. Звучать українська поезія та пісні, до Сурамі приїздять і представники центральної влади Грузії», – розповідала Мар'яна Драч, яка відвідувала Сурамі. Похована Леся Українка на Байковому кладовищі в Києві.

Грузія. Пам’ятник Лесі Українці в містечку Сурамі біля Музею Лесі Українки 10. Цензурування, репресії проти родини і...перемога Радянська влада, усвідомлюючи фундаментальну роль культури у формування світогляду людей, використовувала творчість українських геніїв для своїх цілей. Спадщину Лесі Українки, як і творчість Тараса Шевченка та Івана Франка, обрізали за усталеним ідеологічними шаблонами. Ті твори Лесі, що були включені в систему шкільної та вищої освіти СРСР, інтерпретувалися як підтвердження головних ідеологічних комуністичний догм. А ті твори, які для цього ніяк не можна було використати, вилучалися і табуювалися. Це і драма «Бояриня», де були показані справжні відносини між українцями та росіянами після Переяславської ради. Це і «Кассандра», «Камінний господар»,«Оргія» – твори, в яких Леся Українка торкнулася тем спільних для української та ширшої європейської культури. Піднявши спотворений образ Лесі України на знамена так званої пролетарської культури, радянська влада при цьому усіляко переслідувала її рідних. Їх піддавали репресіям, ув'язнювали і висилали у табори. Навіть матір письменниці, вісімдесятилітню Олену Пчілку хотіли заарештувати. Цинізму не було меж. Коли, наймолодшу рідну сестру Лесі – Ізидору Косач – звільнили із «Онеглагу» в 1940 році, то її примусово залучили разом із сестрою Ольгою до підготовки вшанування у лютому 1941-го року 70-річчя від дня народження Лесі Українки – «видатної поетеси революціонерки», як наголошувала радянська ідеологія. Проте, тоталітарна система, з часом завжди програє геніям.

Леся Українка завжди сучасна Леся Українка, своєю творчістю і перекладацькою діяльністю органічно вплела українську мову і культуру в загальний цивілізаційний контекст людства. «Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація», – наголосила Оксана Забужко в інтерв'ю Радіо Свобода. Своєю «шляхетною аристократичною лицарською українською жіночністю» Леся Українка заклала такі суспільні і культорологічні тренди, які у кожній епосі знаходять нові форми для втілення. Сама Леся Українка вклала у вуста Мавки із «Лісової пісні» таку думку про себе: «Ні! Я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…»

20 лютого – День Героїв Небесної Сотні

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні. Цього дня ми вшановуємо пам’ять тих громадян, завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави під час подій Революції Гідності, тих, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював права та свободи людини, європейське майбутнє України.

Гідність, свобода, відвага, єдність, честь – стали одними з головних об'єднавчих цінностей Революції Гідності. Майдан перестав бути назвою місцевості. Він став символом Свободи. Саме тому, Революцію Гідності, як і протестний рух 2004 року, і Революцію на граніті, можна вважати продовженням Української революції, визвольних змагань часів Другої світової війни. Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір.

«Небесною Сотнею» називають загиблих учасників Революції Гідності. Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості. Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17. Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення близько 50 осіб. Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи. У світі Україну почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, і, головне, державу, яка здатна захистити суверенітет.

Рекомендовані фільми про Революцію Гідності, зокрема події 18–20 лютого 2014 року 1. «Зима, що нас змінила» (7 фільмів), режисер Володимир Тихий (2013–2014). 2. «Майдан», режисер Сергій Лозниця (2014). 3. «Правда Майдану», режисери Андрій Солоневич, Дмитро Ломачук (2014). 4. «Зима у вогні», режисер Євген Афінєєвський (2015). 5. Відеоматеріали на тему Майдану та про діяльність Національного музею Революції Гідності можна знайти на музейному YouTube каналі:https://www.youtube.com/channel/UCtbhvvtL8TUazkrqvrs_eRw/featured Рекомендована література про Революцію Гідності, зокрема Героїв Небесної Сотні 1. Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності. – К.: К.І.С., 2015. 2. Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах. – Вип. 2. – К.: К.І.С., 2016. 3. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. – Вип. 3 [у 2 ч.], ч. 1: Автономна Республіка Крим – Луганська область. – К.: К.І.С., 2017. 4. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. – Вип. 3 [у 2 ч.], ч. 2: Львівська – Чернігівська області. – К.: К.І.С., 2018. 5. Майдан. Пряма мова. – Книга 1. – К.: Національний музей Революції Гідності, 2019. Більше інформації про видання, присвячені Революції Гідності та Героям Небесної Сотні, можна знайти на сайті Національного музею Революції Гідності у розділі «Бібліотека Музею Майдану» за посиланням: http://maidanmuseum.org/uk/node/459 Інтернет-посилання 1. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідностіhttp://maidanmuseum.org 2. Сайт «Небесна сотня». URL: https://nebesnasotnya.com 3. Сайт «Небесна сотня». URL: http://www.nebesnasotnya.in.ua/portfolio 4. Сайт «Герої України». URL: http://www.ukrgeroes.com.ua 5. Сайт ГО “Небесна Сотня. URL: http://heavenly-hundred.org.ua/ 6. Три дні перед весною. Матеріал http://texty.org.ua/

День Святого Валентина

День Святого Валентина ще іменують Днем усіх закоханих. Свято — неофіційне і не є вихідним, проте активно відзначається молоддю щорічно 14 лютого. День Валентина прийшов до нас з-за кордону і дуже скоро став одним з найпопулярніших молодіжних свят.

Історія виникнення свята Достовірних даних про те, де саме зародилася традиція святкування — немає, одні вважають батьківщиною знаменного дня — Англію, інші — Францію.

За переказами, День Святого Валентина вшановує великомученика Валентина — священика, який всупереч наказу імператора Клавдія ІІ, що забороняв молодим чоловікам мати сім'ю, таємно вінчав закоханих. Правитель вважав, що самотній чоловік, не обтяжений сімейним побутом, має шанси стати кращим воїном, оскільки його думки зайняті тільки майбутніми битвами. Незабаром дії священика були розсекречені, сам Валентин постав перед судом, піддався жорстоким тортурам і згодом був страчений. В ніч перед стратою він написав своїй коханій лист — признання в любові у віршованій формі. Згодом такі листи стали називати «валентинками». Дата смерті великомученика і припадає на 14 лютого. Минуло багато часу, в XIV столітті священика Валентина канонізували — за благі діяння віднесли до числа святих. Відтоді День Святого Валентина активно святкується в Європі і в нашій країні. 3

Традиції святкування та символіка Дня Святого Валентина Щороку 14 лютого молоді люди, що мають пару, дарують своїм половинкам різноманітні подарунки: • «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі; • солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові; • м'які іграшки та сувеніри. Очевидно, що головні символи свята повинні бути виконані в яскравих червоних і рожевих тонах — кольорах, що означають пристрасть і полум'я почуттів.

Особливості Дня Валентина • Ті, хто страждають від нерозділених або таємних почуттів, також дарують символічні сувеніри своїм коханим, ніби натякаючи на свою прихильність, нерідко такі подарунки підносяться інкогніто. • Дуже романтично, коли в День закоханих, пари зізнаються один одному в любові, мріють про щасливе спільне майбутнє, а молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям. • За статистикою ЗАГСів і храмів, на 14 лютого припадає дуже велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, оскільки молодь вважає хорошим знаком об'єднання сердець саме в День Святого Валентина.

День закоханих — світське свято. Оскільки його зустріч припадає на сльотавий і вогкий місяць зими, молодь з нетерпінням чекає його, щоб просто весело провести час, адже новорічні свята давно позаду, а весняна «маївка» ще нескоро. Тим не менш, є пари, які дуже серйозно ставляться до цієї дати і переносять на неї доленосні рішення.

Епоха цифрової тривоги. Як не стати рабом соціальних мереж

Американський журналіст Аліна Дизик в матеріалі для BBC розповідає про залежність від соціальних мереж та дає поради як з нею боротися Залишаючи свій будинок на Лонг-Біч у Каліфорнії, щоб провести кілька днів на південному узбережжі Панами, Девід Еріксон з великою неохотою відмовляється від смартфона. Там, куди він прямує, немає бездротового інтернету. Ніяких соціальних мереж і електронної пошти. Навіть щоб зателефонувати або отримати дзвінок, потрібно знайти певну точку, де є зв'язок. «Мій телефон перетворюється у звичайні годинник», — говорить Еріксон, засновник компанії з забезпечення цифрового конференц-зв'язку. Перші півтора дні чотириденної відпустки, він постійно відчуває тривогу через відсутність зв'язку. Він шукає місця, де є сигнал, всерйоз замислюється, чи не поїхати в найближчий готель, щоб підключитися до інтернету, нехай і повільного, і робить спроби додзвонитися в офіс у ті рідкісні моменти, коли з'являється доступ до мобільної мережі. Спочатку йому неймовірно важко відмовитися від цієї звички. «Ніби земля йде з-під ніг. Тривога ізоляції від решти світу просто зводить з розуму», — говорить Девід

Епоха тривожності Ми чудово розуміємо, що сидячи в соцмережах, витрачаємо час даремно. Але ця проблема лише набирає обертів. Люди ще ніколи не були настільки залежними від своїх смартфонів, стверджують автори дослідження компанії Deloitte, проведеного в 2016 році. За даними Pew Research, кількість активних користувачів Facebook досягла 1,86 млрд людей; 24% користувачів інтернету використовують Twitter, а 29% — LinkedIn. Більше того, керівництво Facebook стверджує, що користувачі цієї соцмережі проводять в ній в середньому 50 хвилин на день. Навіть якщо ми ставимо перед собою амбітні цілі і спеціально не спілкуємося в Facebook в робочий час або відволікаємося на телефон за обіднім столом, намагаючись позбутися цих звичок, ми часто відчуваємо тривогу. За словами Стефана Хофмана, професора психології з Бостонського університету і експерта в галузі дослідження емоцій, ігнорування соціальних мереж може викликати відчуття тривожності і непереборне бажання повернутися в онлайн, щоб перевірити аккаунт.

Назвемо це цифровою тривогою. Гофман вважає: якщо людина довгий час переживає негативні емоції через використання соціальних мереж і неможливості від них відмовитися, вона може впасти в пригнічений стан. Не справляючись зі своєю залежністю, люди відчувають себе нещасними і засмученими. «Деякі починають нервувати, не маючи доступу до мережі на смартфоні, тому що відчувають необхідність відстежувати можливі загрози або політичні новини», —додає Хофман. Ми живемо в епоху загальної тривоги.

Вагомі причини Багатьом хотілося б проводити менше часу онлайн, але кожен раз, коли відкладаємо смартфон в сторону, ми починаємо відчувати занепокоєння. Три чверті молодих людей, втративши смартфона, демонструють так звану «зміщену поведінку» — наприклад, починають крутити що-небудь у руках або чухатися. До такого висновку прийшли вчені з Угорської академії наук і Університету імені Лоранда Етвеша в Будапешті. Крістіна Крук, автор книги «Щастя невідання» (Joy of Missing Out), вважає, що ефективно боротися з цифровою тривогою можна тільки в тому випадку, якщо ви чітко поясните собі, чому хочете змінити поведінку у мережі. Потрібно знайти таку причину для звільнення з мережі, яка відповідала б вашим життєвим цінностям. Приміром, просто нагадайте собі про те, що проводячи менше часу в соцмережах, зможете приділяти більше уваги членам сім'ї або друзям. На думку Крук, чітке розуміння тієї чималої вигоди, яку ви отримуєте натомість, допоможе боротися зі страхами і побоюваннями з приводу відмови від перебування в онлайні. «Якщо у вас немає гарної причини відмовитися від соцмереж, ніяка сила волі вам не допоможе», — каже вона. Є безліч причин, чому ми так хочемо завжди залишатися на зв'язку. Хтось боїться, що пропустить запрошення на захід або останні плітки про ваших друзів і знайомих. Хтось турбується про свій імідж в мережі або змушений вести активну діяльність в соцмережах в через свою роботу. Зізнайтеся чесно, навіщо ви заходите в соцмережі і яку реальну користь це вам принесе. Це також може допомогти.

Цифровий детокс: за і проти Відмова від соціальних мереж може змусити вас турбуватися про те, що ви втрачаєте. Але повне утримання від соціальних мереж, нехай і на короткий період, так званий «цифровий детокс», допоможе сформувати нові навички та навчитися контролювати свої імпульси, вважає Крук. «Цифровий детокс дійсно знижує тривожність, тому що умови гри гранично ясні, і у вас просто не залишається вибору», — говорить вона. Використовуйте спеціальні функції блокування або видаліть певні програми з телефону — так ви зможете обмежити своє перебування у соцмережах, у той же час знизивши пов'язану з цим тривогу. Так як відмовлятися від соціальних мереж найскладніше ввечері, після 20:00 Крук прибирає свій смартфон подалі. Але це не єдине рішення. Тим, хто хоче проводити менше часу в соціальних мережах, Хофман рекомендує для початку подумати, що ви шукаєте, а потім визначити, які саме аспекти соціальних мереж вас приваблюють найбільше, щоб в подальшому ефективно боротися зі своїми імпульсами. Це може бути складно. Соцмережі повинні об'єднувати людей і рятувати їх від самотності, але люди поступово починають розуміти, що їх спілкування онлайн — штучне, вважає Хофман. Звичайно, соціальні мережі дають нам відчуття приналежності, спільності, причетності, позбавляючи при цьому від необхідності особистого спілкування. Це просто спосіб знайти однодумців і відчути свою значимість.

Вирішити проблему залежності від соцмереж можна за допомогою спілкування на теми, які вас цікавлять з реальними, а не віртуальними співрозмовниками. Крім того, потрібно прощати собі свої помилки. Не звинувачуйте себе за відсутність самоконтролю, а визнайте, що багато програм і соцмережі спеціально зроблені так, щоб викликати залежність і бажання користуватися ними якомога частіше. Зрештою, якщо ви зрозумієте, наскільки важко подолати усталені звички, у вас додасться рішучість їм протистояти. «Ви неодмінно зірветеся, — попереджає Крук. — Але головне — вірити, що безболісний відхід в офлайн можливий».

БІЙ ЗА МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ: 29 СІЧНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПОЛЕГЛИХ У БОЮ ПІД КРУТАМИ

103 роки тому, 29 січня 1918 року, українці стримали наступ ворога на Київ, проявивши жертовність і героїзм заради незалежності України.

Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який de-facto означав міжнародне визнання української незалежності. Минуло майже сто років, а ми ізнову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв. «Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо. Тих, хто поповнили український національний пантеон на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років уперед. Але ми не знаємо/не пам'ятаємо їх, тому прагнемо нових, вважаючи, ніби їх бракує. Їх не бракує в нашій історії, крутянці в цьому пантеоні посідають особливе місце – вони одні з перших віддали свої життя за новопроголошену Українську державу», – вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Історична довідка: На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. 24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Коли українські війська відступили до станції Крути, на їх підтримку було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів і 20 старшин (офіцерів) та першу сотню (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. До них приєдналися ще близько 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які перебували у резерві, під час відступу потрапили у полон. Наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві. Утрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих, за сучасними підрахунками. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти університету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). Втрати бiльшовицьких військ під Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 вояків…

Навечір`я Богоявлення: історія та традиції Водохресного Святвечора

Напередодні Водохреща постять до першої зірки, але подальша трапеза має бути набагато скромнішою, ніж напередодні Різдва. Напередодні Водохреща православні відзначають Водохресний Святвечір - приготування перед одним з найголовніших православних свят - Богоявлення Господнього. За традицією, вся сім`я, як і перед Різдвом, має зібратися за столом. Цього вечора подавати слід лише пісні страви - кутю, овочеві млинці, медові оладки. До трапези зазвичай прагнули ретельно прибрати житло.

Свято Богоявлення, яке в народі називають ще Водохрещенням, за Юліанським календарем відзначають 19 січня (6 січня — за Григоріанським), воно завершує цикл Різдвяних свят. Йдеться про хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан, під час якого Христос об`являє себе як Месію і Спасителя. Про це свідчить при Хрещенні, як каже Євангеліє, сам Отець Небесний голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить також Іван Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає» (Йо. 1, 29). Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Разом зі святом Пасхи та Зіслання Святого Духа, празник Богоявлення належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святийКлимент Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: «Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа». Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та інші Отці Церкви мали гарні духовні науки. Перед святом Господнього Богоявлення у богослуженнях говориться: «Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3 січня). Зі святом Богоявлення тісно пов’язане Велике або Йорданське Водосвяття.

У Східній Церкві є два способи освячення води: велике і мале водосвяття. Мале водосвяття використовують з різних нагод, зокрема в день храмового празника. У Греції, наприклад, є звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця. Велике або Йорданське Водосвяття відбувається два рази в році: в навечір’я і в день святкування Богоявлення. У першому тисячолітті в практиці Східної Церкви було тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір`я перед святом. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки Єрусалима та Константинополя. А від ХІ століття приходить звичай освячення води два рази. Типік руського Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорить про два освячення - напередодні і в день свята. Пояснено практику тим, що в Навечір`я водосвяття вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день празника уже відбувається в пам`ять про Христове хрещення в ріці Йордані. Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз більше наближеним до сьогоднішнього. Впродовж наступних двох століть чин водосвяття набирає сучасного вигляду. Про Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис під 1148 р. і називає його «Водохрищі». Служебник митрополита Кипріяна (†1406) вже подає чин Йорданського Водосвяття, який використовуємо сьогодні. Від найдавніших часів Церква вважає освячену Йорданську воду великою святістю та приписує їй чудодійну силу для душі і тіла.

У проповіді на богоявлення св. Іван Золотоустий пише: «У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому та зберігають увесь рік... І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу...» Часто Йорданське Водосвяття відбувається на ріці, якщо в цей день — великий мороз та є крига, то прорубують ополонку у вигляді хреста. Вірні можуть скупатися в освячених водах ріки. У навечір`я Богоявлення, за традицією, родини збираються за столом вечеряти, ця вечеря називається в народі «Голодна кутя» (перша — «Багата кутя» — на Святвечір 6 січня, друга — «Щедра кутя» — в навечір`я обрізання Господнього). Родичі та знайомі відвідують одні одних у ці дні, звіщаючи радісну подію, зокрема і через щедрівки та колядки.

Всесвітній день "дякую": привітання, історія та традиції свята

Вперше вислів "дякую" зафіксовано у словнику-розмовнику, виданому в Парижі в 1586 році. 11 січня відзначається Міжнародний день "дякую" – свято, що було започатковане за ініціативи миротворчих спільнот. Щодня люди вимовляють слово «дякую» мільйони разів, але чи замислюються вони про те, як це слово з'явилося в нашій мові, що означає і наскільки потужну енергетику має? Пам'ятайте, що слова подяки володіють чарівними властивостями - люди за їх допомоги дарують радість один одному, висловлюють увагу і передають позитивні емоції, тому не скупіться на добрі і теплі слова, подякуйте у цей день всім, кого ви любите і цінуєте. УНІАН пропонує згадати історію і традицію Міжнародного дня дякую, а також цікаві вірші, якими ви можете привітати своїх близьких.

Історія і традиції Міжнародного дня дякую Всесвітній день "дякую", який покликаний нагадати людям про цінність хороших манер, заснований за ініціативи ЮНЕСКО і ООН. Вперше вислів "дякую" зафіксовано у словнику-розмовнику, виданому в Парижі в 1586 році. Міжнародний день дякую у багатьох країнах святкують з великим розмахом, проводячи ярмарки, влаштовуючи освітні акції, конкурси і безліч інших розважальних заходів. В освітніх установах говорять про важливість дякувати близьким, розповідають про культурні традиції, етику, а також гарні манери. Крім того, у Всесвітній день дякую проводять благодійні акції, на яких збирають кошти для нужденних. У цей день люди говорять один одному теплі слова і обмінюються листівками, висловлюючи свою ввічливість і подяку.

Магічні властивості слова "дякую" Саме світле і ввічливе свято покликане навчити нас не боятися і не соромитися дякувати оточуючим, світу і самим собі. Слова вдячності здатні покращити настрій, підвищити взаєморозуміння і зарядити позитивними емоціями. Слово "дякую", як вважають психологи, володіє магічними властивостями, воно може заспокоїти і зігріти своєю теплотою. Слово "дякую" є своєрідним усним "погладжуванням". Вираз подяки, на думку фахівців, покращує здоров'я як адресату, так і тому, хто виражає свої почуття. Однак справжня вдячність, яка може принести користь, повинна йти тільки від чистого серця. Слова подяки, особливо "дякую", позитивно впливають на емоційний стан та розумову діяльність людини. Вираз "дякую" застосовувати в житті легко, він дуже простий і щирий і є провідником встановлення теплих доброзичливих відносин. Як писала відомий американський психолог Вірджинія Сатір, людям для виживання потрібно чотири обійми на день, для підтримки — вісім обіймів, а для росту — дванадцять обіймів на день. Не соромтеся подякувати мамі або дружині за приготований сніданок, випадкового перехожого – за те, що притримав перед вами двері, колегу – за надану послугу. Як і в будь-якій справі, тут важлива практика. Чим частіше ви будете дякувати, тим більш вільно і щиро буде звучати ваше «дякую».

Цікаві факти про слово "дякую" - За своєю етимологією слово "дякую" несе в собі знак народження, символ удачі, зв'язок землі і неба, а також чоловічої і жіночої сутності. - Щороку, поряд з Всесвітнім днем "дякую", ми святкуємо Всесвітній день подяки, який відзначається 21 вересня. - Говорячи "дякую", потрібно дивитися людині в очі. - Не можна дякувати людям у стані роздратування – це нікому не принесе радість. - Старовіри не використовують слово "спасибі", так як вважають, що слово виникло від словосполучення "спаси Бай". Бай " - це ім'я одного з язичницьких богів. - З великих міст світу самим ввічливим вважається Нью-Йорк - "дякую" тут найчастіше вимовляють. Найменш ввічливим вважається Мумбаї в Індії.

Привітання з Днем дякую у віршах Спасибі тобі за знайомство, Спасибі тобі за тепло, Спасибі тобі за подарунок, За сміх і посмішку – за все! Спасибі тобі за увагу, Спасибі тобі за очі, Спасибі тобі за бажання Щасливішим зробити мене. Сподіваюся, що наше знайомство Тобі щось принесло, Дякую тобі за роботу, Спасибі ще раз за все! *** Спасибі сонцю за тепло, Спасибі грому за гуркіт, Спасибі за тепло твоє, Дякую за твої обійми. * * * Дуже ввічливо, красиво – Говорити завжди дякую, Якщо місцем поступилися Або щось подарували, Ви про те не забувайте, висловлюйте Подяку, Вітаю з днем Спасибі, Будьте Ви завжди щасливі! *** Скажи спасибі, адже це просто так, Скажи спасибі, адже це така дрібниця, Скажи спасибі, і світ стане світліше, Скажи спасибі, скажи, скажи.

Вітаємо всіх з Міжнародним днем «дякую», бажаємо Вам якомога частіше від душі дякувати тим, хто своїми словами або вчинками робить Ваше життя легшим, спокійнішим, гармонійнішим. Нехай коло Ваших друзів і добрих знайомих буде як можна ширше, нехай оточуючі Вас люди щедро діляться з Вами своєю добротою, теплом і турботою. *** У Міжнародний день «дякую» хочеться подякувати всім! Величезне дякую батькам за життя, і все, що у мене зараз є, друзям — за підтримку у важкі моменти і гарний настрій, коханій людині — просто за те, що вона є! Дякую всім, хто проходить повз, просто так. Адже не варто псувати своє дорогоцінне життя на образи і негатив.

Різдво: найцікавіші традиції світу

Свято Різдва Христового – найкрасивіше зимове свято, яке так чекають дорослі й діти. Різдво приходить до усіх людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок й співі церковного хору. Звуки дитячих голосів, що прославляють Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством увесь Всесвіт. Небо і земля святкують народження Ісуса Христа і на землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються добром і радістю. Незважаючи на загальну спільність свята, кожна країна дотримується своїх традицій у відзначення цього дня та має свої різдвяні цікавинки.

Болгарія Готуватися до Різдва в Болгарії починають заздалегідь. Жінки печуть хліб і готують, чоловіки ріжуть порося. Господар будинку готує товсте поліно для святкового вогнища, яке уособлює «Молодого Бога». Коли він приносить його в дім, то запитує домочадців:«Чи славите ви Молодого Бога?», на що вони обов'язково відповідають: «Славимо, славимо, ласкаво просимо!».Коли запалюють вогнище, це поліно кладуть посередині. Після урочистої вечері починаються колядки. Болгари, зібравшись на новорічне торжество, на кілька хвилин гасять світло. Ці хвилини називають хвилинами новорічних поцілунків, таємницю яких зберігає темрява. Чехія У Чехії Різдво вважається найсприятливішим часом, щоб зазирнути в майбутнє і дізнатися свою долю. Незаміжні чеські дівчата на початку грудня ставлять у воду гілку вишні. Якщо вона зацвіте на Різдво – значить, у новому році дівчину чекає заміжжя.

Австралія Напередодні Різдва австралійці розстеляють біля своїх будинків покривала і колядують. Святкують переважно на пляжі, готуючи гриль страви. Обдаровують один одного презентами,грають в крокет, пляжні ігри, купаються. Святкова традиційна вечеря – це холодні (в Австралії в цей час літо!) страви з морепродуктів, індичка, салат, десерт зі сметани, граната і полуниці. Іспанія В Іспанії є багато регіонів, в кожному із яких свої звичаї, культура, навіть мова. У Каталонії, наприклад, існує незвичайна різдвяна традиція – «годування» різдвяної колоди. За два тижні до свята, колоду вкривають ковдрами і починають її «пригощати» – підкладають під ковдри фрукти та солодощі. А в різдвяну ніч її кладуть біля каміну, і маленькі діти починають бити по ній палицями, «вибиваючи» таким чином для себе подарунки. Франція Французькі дітлахи на Різдво отримують на подарунки від людини на ім'я Пер Ноель. Подарунки він кладе в дитячі черевички, які малюки з вечора залишають біля каміна. У Пер Ноеля є суворий напарник, якого звуть Пер Фуетар, він нічого не дарує, а навпаки – карає різками дітей, які себе вели нечемно і були неслухняними.

Англія Для британських різдвяних традицій дуже характерним є розсилання великої кількості різдвяних карток усім близьким, знайомим, колегам, поштареві або й молочнику, який щодня розвозить молоко повз будинок. В Англії досі зберігся старовинний звичай прикрашати будинок гілками гостролиста та плюща. А над дверима вішати гілочку омели. Раз на рік, напередодні Різдва, чоловік має право поцілувати будь-яку дівчину, яка зупинилася під цією вічнозеленою рослиною. Оскільки таке трапляється рідко, один англієць навіть пішов на хитрість – він прикрасив гілочками омели дзеркало в своєму будинку, щоб мати можливість цілувати всіх дівчат, які чепуряться біля нього. День після Різдва у Англії відомий як «боксінґ дей». Назва походить від колишньої традиції давати різдвяний ящичок – «бокс» із маленьким подарунком усередині рознощикам товарів, що регулярно навідувалися до помешкання упродовж року. Мексика У Мексиці Різдво настільки шановане свято, що вже з середини грудня багато мексиканців припиняють ходити на роботу. Вони готуються до свята, проводять час з сім'єю, відвідують рідних і друзів. А з 16 грудня починається урочиста хода, яка символізує біблійну історію про те, як Марія і Йосип з немовлям Ісусом шукали собі нічліг. Учасники процесії йдуть містом із запаленими ліхтариками і стукають у двері кожного будинку. А на Різдво мексиканці обов'язково б'ють тарілки – на щастя і на знак закінчення старого року.

Словаччина У Словаччині, як і в Чехії, на Різдво теж люблять ворожити. Що, втім, не дивно – довгі роки мешканці цих двох країн проживали в одній державі. Тут обов'язково готують традиційний святковий пудинг, ложку якого зачерпує найстарший чоловік у сім'ї і підкидає до стелі. Вважається, що чим більше їжі прилипне до стелі, тим благополучнішим буде наступний рік для всієї родини. Норвегія У Норвегії на Різдво прийнято ховати подалі мітли, швабри та віники. Адже норвежці досі вірять, що напередодні Різдва по землі ходять відьми, чорти та інша нечисть. Ось і ховають подалі все на чому якась відьма, не дай Бог, захоче політати.

Італія А ось в Італії відьом навпаки чекають з нетерпінням. Точніше, одну добру відьму на ім'я Бефана. Саме вона, а не Санта-Клаус приносить подарунки дітям у цій країні. Існує легенда, що коли волхви несли дари для немовляти Ісуса, вони покликали Бефану з собою. Бефанатоді не мала ніякого уявлення, про кого йде мова, та й зайнята була, тому ввічливо відмовилася супроводжувати волхвів. Про що пізніше дуже пошкодувала. І тепер кожного року вона приходить у домівки італійців з подарунками в надії побачити Ісуса. Німеччина У деяких регіонах Німеччини є дуже цікаві різдвяний звичай – 26 грудня ходити в гості, щоб похвалити гарно прикрашену ялинку. Ця традиція так і називається – «Хвала різдвяній ялинці». Гість вихваляє ялинку, а господар пригощає його чаркою міцного напою і чимось смачненьким. Різдво в Німеччині свято дуже сімейне. Вся родина повинна неодмінно зібратися за святковим столом. У цей день відбувається церемонія вручення подарунків, апофеозом новорічного бенкету – є різдвяний пряник. У Південній Німеччині й Австрії часто дарують скляних або порцелянових поросят, які являють собою скарбнички.

Фінляндія У Фінляндії є різдвяна традиція, схожа з нашою великодньою. Увечері після церковної служби в цей день прийнято ходити на цвинтар, поминати померлих і приносити на їхні могили свічки та ялинові вінки. А за обіднім столом подають кашу, в якій захований мигдальний горішок. Той, кому він дістанеться, повинен заспівати пісню. Португалія Португальці напередодні Різдва дарують «королівський пиріг». Окрім цукатів і мигдалю, в ньому запечена одна медалька або фігурка. Той, кому пощастило її знайти, зовсім незобов'язаний ковтати сюрприз, який просто означає: мир будинку твоєму! Різдво своїм корінням дуже пов'язаглибокою християнською традицією. Воно є родинним святом, коли всі об'єднуються довкола різдвяного символу: столу з типовими для цього свята стравами. Різдвяна Літургія в Португалії називається «Літургією півня», бо говориться, що в момент народження Христа співав півень. На Святу вечерю готується спеціальна страва «consoada» із бакали та інших риб, які є символами посту.

Україна Наша країна має свої традиції святкування Різдва, про які ми вже розповідали. Проте виявляється, в католицьких районах України також є незвичайна різдвяна традиція. Кажуть, на Західній Україні, в одному з селищ,жила колись бідна вдова зі своїми дітьми. Коли ж настало Різдво, їй нічим було прикрасити ялинку. Сумні діти полягали спати, а вранці, прокинувшись, побачили, що все дерево прикрашене павутиною із золота та срібла. З тих пір з'явився звичай, ховати серед гілок ялинки павутиння. Вважається, що того, хто його знайде, чекає в новому році щастя та процвітання.