ЧОРНА СПОВІДЬ УКРАЇНИ

Голодомор 1932–1933 рр.

Мертві люди на вулиці Харкова, 1932р. Другий за хронологією Голодомор стався через одинадцять років після 1921 року. За соціально-демографічними наслідками він виявився найтрагічнішим, а за методами та формами творен­ня перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті. Хлібозаготівлі, враховуючи їх обов’язковість та карально-репресивний механізм виконання, виявилися одні­єю із фіскальних форм натурально-продуктових повинностей українських селян і стали головною причиною жахливої трагедії Голодомору. У липні 1932 р. на конференції ЦК КП(б)У у Харкові було визначено затверджені московським центром розміри хлібопоставок з урожаю 1932 р. у розмірі 356 млн пудів. Новий план був непосильний для все більше деградуючого сільського господарства. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося зібрати тільки 136 млн пудів хліба. Станом на 5 жовтня того ж року з 23 тис. 270 колгоспів виконали план тільки 1 тис. 403 колгоспи. З мізерного збору зернових у 1932 р. в Україні вилучили 52 %, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. «Боротьба за хліб», яку ініці­ював В. Молотов та Й. Сталін, перетворилася на війну проти селян. Запопадлива партноменклатура вимагала абсолютного виконан­ня плану хлібозаготівель до 10 грудня, запроваджуючи всілякі репресії.

Голодні селяни залишають село і йдуть до міста шукати хліб Жовтневий візит Молотова в Україну виявився «переломним». Він вимагав від партійних організацій активної «боротьби за хліб», а від колгоспників - «виконання своїх першочергових зобов’язань перед пролетарською державою». 9 листопада 1932 р. Наркомюст УСРР та Генеральна прокуратура розіслали вказівки місцевим судовим органам, щоб вони забезпечували стягнення хліба із селян. 11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка озброїла місцеві органи влади нормативним доку­ментом. Відповідно до цього документу дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов’язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельно­го наділу, садиби, виселяли поза межі району та області, конфісковували майно. Держава не дбала про селян, вважала їх «во­рожим елементом», забороняла торгувати, не видавала кредиту, насіння. 18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У видав постанову «Про за­ходи по посиленню хлібозаготівель», положення якої виходять за межі політичного рішення. В основних стат­тях Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. йдеться про те, що положення цієї постанови створили умови, несумісні з виживанням, що відповідає поняттю геноцид. Партійна постанова зобов’язу­вала радянські органи влади «негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених в колгоспах, повністю припинити видачу будь-яких натуравансів у всіх колгоспах, що незадовільно вико­нують план хлібозаготівель», організувати повернення хліба, виданого для громадського харчування, вилучити в окремих кол­госпників та одноосібників, украденого ними зерна під час жнив. У колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівель, влашто­вували публічний обмолот зернових з присадибної ділянки кол­госпника, зараховуючи її як видачу на трудодні. Крім переліче­них заходів пропонувалося занесення колгоспів на «чорну дошку», коли відбувалася продовольча та комунікаційна ізоляція кол­госпників у селах. «Чорні дошки» як система примусових заходів і соціальної ізоляції населення на­лежали до карально-репресивного арсеналу партійно-радян­ських органів влади, спрямованих проти «злісних утримувачів хліба».

Охорона зерна від голодних селян Шість перших експериментальних сіл, занесених на «чорну дошку», стали випробувальним майданчиком сталінської зброї масового фізичного знищення за національною ознакою. Понад 30 тис. українських селян перших шести сіл опинилося в резервації. Згодом майже все сільське населення України було приречене на «чор­ні дошки»: колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн сільського населення. 20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР, виконуючи партійне рішення, видав постанову «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Відповідно до цієї постанови партійно-радянський тандем засвідчив початок антигуманної акції, яка мала виразні ознаки геноциду. Жовтнево-листопадовий наступ 1932 р. проти українських хліборобів, керований В. Молотивим за вказівкою Й. Сталіна та кон­сультативної підтримки Л. Кагановича, спричинив апогей голодомору 1933 року. Свавілля судових органів, уповноважених, голів та активістів сільських рад, забезпечене партійними директива­ми та інструкціями Наркомюсту, не мали меж. Для «успішного» завершення хлібозаготівель почали засто­совувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях, які унеможливлювали перевезення «хлібонасіння». Голод розпочався восени 1931 р., а про­тягом 1-ї пол. 1932 р. набув виразних ознак Голодомо­ру, охоплюючи все більшу кількість районів. Протягом січня–липня 1933 р. територією Голодомору стали усі області УСРР та райони Молдавської АСРР. Жертвами Голодомору стали українські селяни, які переважа­ли в сільських районах УСРР. Від го­лоду страждали також етнічні меншини, які компактно проживали в Україні. Жертвами голоду виявилися не лише померлі, а також ті, які лежали опухлими, хворіли висипним та черевним тифом, дизентерією, шлунковими отруєннями, малярією. Смертність від голоду була масовою. Значна категорія людей, особливо діти віком до одного року, а також особи похилого віку помирали відразу. Певна група помирала від тифу – до 20% хворих. Решта гинула від різних хвороб. Загалом під час Голодомору 1932-1933 рр. Україна втратила померлими від 3,5 до 5 млн осіб.

Голодні діти на вулиці, 1932 р. Під час трагедії голоду держава вдалася до масового вилучення золотого запасу у населення за допомогою створених філіалів системи «Торгсину», де були встановлені завищені ціни на хліб. Голодний 1933-й рік вирізнявся ваговими показниками заготовленого золота. Якщо протягом 1932 р. «Торгсин» купив в обмін на хліб 21 т., то у 1933 р. – 44,9 т. побутового золота. Політика заготівель хліба і золота, основним чинником яких стала торгівля борошном за валюту, мала єдину мету – мобілі­зацію валютних цінностей. Селяни, одержавши в приймальних пунктах квитанції, ордери, бони, поспішали до магазинів "Торгсину". В обмін на золото купували переважно борошно, крупу, цукор, жири. Хлібозаготівлі та золотозаготівлі відбувалися за принципом рознарядки, які вирізнялися небувалим цинізмом та зухвальством конкретних виконавців. За торсинівську валюту держава придбала обладнання для 10 «велетнів» перших сталінських п’ятирічок: Горьківського автозаво­ду, Сталінградського, Челябінського та Харківського тракторних заводів, Уралмашу, Кузнецькбуду, Магнітбуду, Дніпрогесу. Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – поч. літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. зникли коти та собаки, яких з’їли го­лодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни-канібали втратили людський облік.

Померлі з голоду, 1932-1933 рр. Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка масово помирала від голоду, були діти. Вони помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання. Смертність дітей в українському селі стала причиною непо­вноцінного навчального року. Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, то­му радянська соціально-економічна політика тих років мала ви­разні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз­бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу­вання та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз­нення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репре­сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.

21 листопада - День Гідності та Свободи

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го. Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту.

За попередніми результатами другого туру, оголошеними 21 листопада Центральною виборчою комісією, перемогу в президентських перегонах здобув Віктор Янукович. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата – Віктора Ющенка, 22 листопада вийшли на мітинги незгоди. Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. Внаслідок цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів за результатами якого переміг Ющенко. У листопаді 2005 року новообраний Президент заснував свято – День Свободи. У грудні 2011 року наступний Президент України Віктор Янукович скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності. 21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.

Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу. 30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Стало зрозуміло, що країна рухається до авторитаризму, засадничі принципи якого відчуло на собі українське суспільство: зневага до прав людини, корупція, свавілля правоохоронних органів, репресії проти незгідних. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими. 18-20 лютого – в найтрагічніші дні Революції, сталися сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок, снайпери вбили понад 70 євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні. Вночі на 22 лютого тодішній президент Янукович втік з України. Відбулися позачергові президентські вибори, які засвідчили європейський вектор орієнтації. Україна вдруге отримала шанс для цивілізаційного вибору, демократії, очищення від впливу тоталітарного, людиноненависницького комуністичного минулого. На відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.

16 листопада - Міжнародний день толерантності

Толерантність - це мистецтво жити з іншими людьми та з іншими ідеями. Кофі Аннан 16 листопада у всьому світі відзначається Міжнародний день толерантності Його запровадили у 1996 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Саме цього дня ЮНЕСКО ухвалило Декларацію принципів терпимості (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_503). У Декларації йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ця Декларація розвиває принципи, які були сформульовані ще у 1948 році у Загальній декларації прав людини. Як заявлено в Декларації принципів терпимості, «терпимість – це те, що робить можливим досягнення миру та веде від культури війни до культури миру». Терпимість, йдеться у статті першій, означає повагу, прийняття та правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів вияву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті та переконань. Терпимість – це гармонія у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, але й політична та правова потреба. Пропагування терпимості має особливу важливість в сьогоднішню епоху стрімкого посилення глобалізації, мобільності та взаємозалежності. Різноманіття – це безцінна перевага, проте вона може виступати й джерелом напруги. Конфлікти на національному, етнічному, релігійному, конфесійному, політичному та інших підґрунтях стали ознакою сьогодення і в нашій країні. Але толерантність спроможна розряджати потенційні конфлікти. Водночас, Декларація чітко формулює положення про те, що у повсякденному житті толерантність – це не бездіяльність, а активна життєва позиція, суть якої полягає не стільки в тому, щоб терпіти чужий спосіб життя, поведінку, звичаї, почуття, думки, ідеї або вірування, але охоче визнавати та приймати поведінку, переконання і погляди інших людей, які відрізняються від своїх власних. Разом із тим, прояв толерантності який співзвучне принципу поваги до прав людини, не означає терпиме ставлення до соціальної несправедливості, злочинів та правопорушень, відмову від своїх поглядів або поступку перед чужими переконаннями. Толерантність (терпимість) означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими. Так, люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним станом, мовою, статтю, поведінкою і цінностями. Цей перелік критеріїв відмінності можна продовжувати без кінця. Ми всі різні. Але ми всі рівні. Як говориться в чудовій рекламі «Ініціативи розмаїття» - «у нас більше спільного, ніж ви думаєте». Тож кожна людина має право жити в мирі та зберігання своєї індивідуальності. А це означає, що бути толерантним не значить залишатися пасивним перед обличчям расизму, ксенофобії, гендерної або расової дискримінації, сексизму, ейджизму, насильства тощо, або ж мовчати, коли люди стикаються із жорстоким ставленням. Декларація принципів терпимості звертається й до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. До цього положення варто додати, що ратифікація документів та створення законодавства це лише так назвемо «матеріальна» умова для формування реальної толерантності в суспільстві. За прикладами далеко не потрібно ходити. І сьогодні, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, наша держава та суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність – це ознака нашого життя. Впевнена, що толерантності потрібно вчитися і можна навчитися. Оскільки толерантність – це здатність людини, спільноти, держави чути і поважати думку інших, невороже зустрічати відмінне від своєї думки. Навчання починається з дітей, яких варто вчити бути просто «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй. Погодьтесь, толерантність – це привілей сильних і розумних, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок та позицій, які не боятися загубити власну індивідуальність, і які вміють поважити інших. У Міжнародний день толерантності підтверджується ідея про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і варто прагнути до побудови такого суспільства, в житті якого укорінився цей основний ідеал. Мир не можливий без терпимості, а розвиток та демократія неможливі без миру.

ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ІМЗО

https://drive.google.com/drive/folders/12gRU7akej--fP1T6L_5Ijw2CyjiUTHmr?usp=sharing

Найбільший український флешмоб - яким буде ювілейний радіодиктант

Щороку 9 листопада в День української мови та писемності тисячі українців беруть участь у флешмобі - пишуть Радіодиктант національної єдності. Так відбувається 20 років поспіль. Радіодиктант - не просто перевірка знань. Це свято національного масштабу. Як відбуватиметься цього року, ми розпитали керівника проєкту, ведучого "Українського радіо" Дмитра Хоркіна, 34 роки. Автор: Анастасія Мантач Дмитро Хоркін: "Диктант - це можливість удосконалити своє володіння українською. Ми будемо раді бачити, якщо в цьому році диктант писатимуть працівники торгівлі, ресторанної та готельної сфери, таксисти, які, до речі, є активними слухачами радіо" Дмитро Хоркін: "Диктант - це можливість удосконалити своє володіння українською. Ми будемо раді бачити, якщо в цьому році диктант писатимуть працівники торгівлі, ресторанної та готельної сфери, таксисти, які, до речі, є активними слухачами радіо" Як виник формат радіодиктанту і традиція писати його щороку? Традиція радіодиктантів, які популяризують національні мови, з'явилася в Європі. У Франції є Dictée Géante - великий диктант від суспільного Radio France, який транслюють на радіо й у соцмережах. В Німеччині є диктант "Франкфурт пише". У Нідерландах диктант транслює перший канал національного радіо NPO Radio. Така ж традиція є в Китаї, Естонії, Литві, Іспанії, Ливані. У кожного радіодиктанту свій акцент: у Китаї - це каліграфія, тобто мистецтво правопису. LRT - литовське радіо і телебачення - акцентуються на освіті у школах. Український радіодиктант об'єднує всіх - охоплюємо максимально широку аудиторію. Немає обмежень ні за віком, ні за професією, ні за місцем проживання - за 20 років його писали у всіх 6 частинах світу. "Українське радіо" називають носієм еталонної української мови. Із 1924 року працює з україномовними дикторами в ефірі. Сьогодні канали Суспільного радіо очолюють рейтинг виконання мовних квот. Наші слухачі знають, що в радіоефірі "Українського радіо" сюжети, в яких говорять російською мовою, - перекладені і продубльовані. Це для нас принципово. Що вам запам'яталося у радіодиктантах? Торік один із диктантів, в якому не було жодної помилки, був підписаний студентом коледжу, який надсилав листи від усього закладу. Побачивши своє прізвище у переліку переможців, зізнався, що роботу писала його викладачка. Черкащанин мав пасти череду в селі, то почепив приймач на гілку і писав диктант серед поля. Потім удома переніс на чистовик і надіслав на радіо. Чим відрізнятиметься ювілейний 20-й радіодиктант? Радіодиктант-2020 відбудеться традиційно до Дня української мови та писемності. Проводити його допоможуть троє відомих українців, найкращі у своїй справі. Ми шукали людину, яка бездоганно володіє мовою і подачею матеріалу, має філігранну дикцію, приємний тембр, упізнаваний голос і зовнішність. Після кількох кастингів обрали актрису Римму Зюбіну. Упродовж двох сезонів вона наша провідна актриса радіодрами на UA: Радіо Культура. Радіодрама - жанр, де актори півтонами голосу передають смисли твору, настрої, динаміку сюжету й інтонації персонажів. Її за звичкою називають "театром перед мікрофоном" - немає ні одягу, ні гриму, ні зачісок, ні сценографії, яка все це підкреслює, є тільки голос. Тембр, інтонація, логіка мовлення, тонкі-тонкі, на частку секунди, емоції та інтонаційні моменти, які змушують слухача вірити герою чи героїні. Римма Зюбіна у цьому талановита. Авторський текст готує письменник, видавець, лауреат Шевченківської премії Іван Малкович. Читання диктантів - це розділ методики викладання, педагогічної науки. Із методологією допоможе мовознавиця Лариса Масенко, доктор філологічних наук, співробітниця профільного наукового інституту і професорка Києво-Могилянської академії. Диктант - це можливість удосконалити своє володіння українською. Ми будемо раді бачити, якщо в цьому році диктант писатимуть працівники торгівлі, ресторанної та готельної сфери, таксисти, які, до речі, є активними слухачами радіо (із 16 січня наступного року сфера обслуговування повинна стовідсотково користуватися державною мовою, за законом. - Gazeta.ua). Автор: Анастасія Мантач Люди з вадами зору пишуть радіодиктант шрифтом Брайля у Комунальній реабілітаційній установі “Київський центр незрячих” Люди з вадами зору пишуть радіодиктант шрифтом Брайля у Комунальній реабілітаційній установі “Київський центр незрячих” Хто перевірятиме роботи? У нас є група науковців та викладачів провідних українських вузів та закладів середньої освіти. Оприлюднюватимуться результати лише тих людей, які не зробили жодної помилки, за їхньою згодою. Для решти учасників це можливість поспілкуватися із однодумцями, взяти участь у наймасштабнішому українському флешмобі та зробити свою українську кращою. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пенсіонерка вивчила українську і написала радіодиктант без помилок Хто з відомих українців братиме участь? Актори, зірки телебачення і кіно, співаки, футболісти, політики вже отримали запрошення. З урахуванням епідеміологічної ситуації ми змушені скоротити кількість медійних осіб, які фізично писатимуть диктант у Національній бібліотеці імені Вернадського в Києві. Тут у шахматній розсадці, із масками та рукавичками, зберуться не більше 30 осіб у найбільшій читальній залі. Вже підтвердили свою участь співак Олександр Балабанов, актори Сергій Калантай та Наталія Сумська, переможці національного відбору до Євробачення гурт Go_A. Чи варто писати радіодиктант людям, котрі не знають українську досконало? Якщо ви переходите на українську, не треба соромитися тієї тимчасово перехідної якості. Багато людей знічується, коли недосконало володіють нею, їм не хочеться псувати мову, і вони обмежують її використання. А потрібно переходити. Для цього є багато інструментів - слухати україномовні радіоканали, читати україномовні видання, дивитися україномовні передачі, серіали, фільми - сукупно ці засоби допоможуть вільно оволодіти мовою чи вдосконалити знання. Автор: Анастасія Мантач Гурт YUKO бере участь у написанні Радіодиктанту національної єдності Гурт YUKO бере участь у написанні Радіодиктанту національної єдності Мешканці окупованих територій України беруть участь в акції? Звісно. Торік ми довго чекали одного листа. Радіослухачка зателефонувала на радіо, що вона з окупованої території, а Укрпошта там не працює. Треба через якогось посильного, знайомого, які перетинатимуть лінію розмежування, щоб передати цей лист. 2014 року я вів передачу "Донбас:UA" на "Українському радіо". 9 листопада був дзвінок радіослухачки. Повідомляла, що писала цей диктант з радіоприймача на батарейках, тому що перед цим бомбили її місто й електрики не було. Жінка передала лист зі знайомими і його надіслали вже із підконтрольної території. На яку тему буде завдання цього року? Радіодиктант буде присвячений читанню. Частково стосується складних проблем, які іноді нас лякають. Але при розважливішому погляді можна зрозуміти, що все не так однозначно загрозливо, як іноді нам здається. Де можна слухати диктант? На UA:Українське радіо і UA:Культура. Колеги із сім'ї Суспільного транслюватимуть по телебаченню - в ефірі Суспільної студії на UA:Перший, звідки диктант начитуватиме Римма Зюбіна. Онлайн радіодиктант національної єдності можна буде почути і побачити на наших сторінках у Facebook та YouTube. Регіональні телеканали Суспільного також транслюватимуть його. А ще є можливість завантажити мобільний додаток suspilne.radio і чути нас за допомогою мобільного телефона. Диктант пишуть на всіх континентах: як це можливо технічно? Як учасники відправляють роботи, адже є різниця у часі. Ми це продумали. Після прочитання радіодиктанту 9 листопада для надсилання залишатиметься астрономічна доба, 24 години, щоб написати роботу. На сайті ukr.radio і на каналі в YouTube буде запис диктанту. Його можна буде дописати у зручний час. 11 листопада об 11:00 ми оприлюднимо повний текст. Перевірятимуть роботи впродовж двох місяців, після чого ми оголосимо результати і нагородимо людей, які напишуть без помилок. Написаний диктант можна буде сфотографувати і надіслати за допомогою спеціальної електронної форми. Ми враховали складну епідеміологічну ситуацію. Тому паперовий лист можна надіслати наступного дня. Важливо, щоб поштовий штамп був за 10 листопада. Адреса: "Українське радіо," 26, Хрещатик, Київ, 01001, Україна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що переглянути, аби писати більш грамотніше Наскільки такі акції популяризують українську мову? Я народився і виріс у місті Торез Донецької області. Сам попросився в україномовний клас школи. В моєму дитинстві завжди грало "Українське радіо", ми родиною, слухали "Хіт-парад 12-2" на радіо "Промінь". Я знав популярні українські пісні, слухав програми. Україномовні медіа сприяють можливості говорити і думати українською. Мені це допомогло. Автор: Анастасія Мантач Влад Яма ділиться враженнями від написання диктанту Влад Яма ділиться враженнями від написання диктанту Яку роль відіграє радіо в житті українця сьогодні? Моя докарантинна поїздка в Рим на щорічну конференцію Європейської мовної спілки для керівників світових радіостанцій запам'яталася гаслом: "Радіо в автомобільну еру". Люди в машинах, особливо під час заторів слухають радіо. Пасажири у громадському транспорті слухають радіо. Воно - всюдисуще. У маршрутці, в кав'ярнях, на ринках, вулицях міст. Тому радіо залишається і розвивається. І ще радіо - це простота у надзвичайних ситуаціях. Останні три з половиною роки я для себе ставлю крапочки на мапі, де відбулися події, що назавжди змінили наш світ. Вибухи снарядів в Ічні, трагедія в Чугуєві, ситуація із заручниками в Луцьку, вибухи снарядів у Калинівці Вінницької області. У надзвичайних ситуаціях радіо було швидшим технологічно. Наш кореспондент телефоном включається в ефір, редактори зв'язуються зі свідком - і він дає коментар. Як написати радіодиктант національної єдності Понеділок, 9 листопада. Початок о 9:00. 1. Приготуйте аркуш і ручку. 2. Увімкніть: - радіо - UA: Українське радіо, UA: Радіо Культура - телебачення - UA: Перший, UA: Культура, регіональне суспільне телебачення - Інтернет - YouTube-канал "Українського радіо", сторінки у соцмережах 3. Уважно слухайте вказівки ведучих. 4. Пишіть диктант розбірливо - не поспішайте. 5. Перевіряйте написане - у вас буде можливість це робити. 6. Вкладіть аркуш у конверт та відправте поштою за адресою: 26, Хрещатик, Київ, 01001, Україна, або - як фото в електронному вигляді на пошту rd@ukr.radio. 7. Прізвища переможців будуть оголошені незабаром.