ЧИ ЗНАЛИ ВИ ЦЕ ПРО УКРАЇНУ? НЕЙМОВІРНО ЦІКАВІ ФАКТИ, ПРО ЯКІ МАЙЖЕ НІХТО НЕ ЗНА

1. Найперша Конституція в світі була створена українцем Пилипом Орликом. 5 квітня 1710 його обрали гетьманом запорізького війська. У цей же день ним було оголошено «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі тільки в 1791 році. 2. В 1934 році в Парижі на конкурсі краси мов українська мова зайняла третє місце після французької та перської за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія, структура речень. Мелодійність же української визнана другою найгарнішою серед мов світу, після італійської. 3. Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі (фахівці розрізняють близько 7000 мов ) і за кількістю носіїв займає 26-те місце. Також вона є другою за поширеністю серед мов слов’янського походження після російської. На території України більше 32 мільйонів осіб вільно спілкуються українською мовою. 4. Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов. 5. З точки зору лексики найближчими до української мови є білоруська (84%) і польська (70%) мови. 6. Найчастіше серед іменників вживається слово «рука», серед дієслів — «бути», прикметників — «великий», займенників — «він». Останні місця в таблиці частотності займають слова «мутація», «баклажка», «радист», «білочка». 7. Найдовший музичний інструмент у світі – це українська трембіта. Її довжина може досягати чотирьох метрів, а її звуки чутні більш ніж за десять кілометрів. 8. На території України зосереджено 1/4 всіх запасів чорнозему на планеті. Чорноземні ґрунти при правильній обробці дають найбільшу кількість врожаю і дуже цінні. Під час Другої Світової війни німецькі солдати навіть вивозили чорнозем на поїздах. 9. Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов’янського письма». Він вийшов в світ у Вільні (суч. Вільнюс) в 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, який містив 1061 слово. 10. Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр. 11. Найстарішим навчальним закладом Східної Європи вважається Києво-Могилянська академія (1615 р.). 12. Україна посідає четверте місце у світі за кількістю громадян з вищою освітою. Населення України належить до найбільш освічених, а кількість людей з вищою освітою на душу населення — вища за середньоєвропейський рівень. 13. Найдавніша відома ученим мапа, а також найстародавніше поселення Homo Sapiens знайдені в Україні: у с. Межиріччя Рівненської області. Їм близько 14,5-15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта. 14. Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською. 15. З дванадцяти лавр світу 4 знаходяться в Україні. Три православні та одна греко-католицька. Це Києво-Печерська лавра, Київ (існує з 1051), Почаївська лавра, Почаїв, Тернопільська область (з 1833), Свято-Успенська Святогірська лавра, Святогірсь, Донецька область (має статус лаври з 2004) та Свято-Успенська Унівська лавра студійського уставу (греко-католицька), Унів (з 1898). Інші лаври: в Росії – 2, в Грузії – 1, в Польщі – 1, в Румунії – 1, в Палестині – 1, в Греції – 2. 16. Українці, а саме конструкторське бюро Антонова, розробили літак із найбільшою у світі вантажопідйомністю — Ан-225 «Мрія». Спочатку він проектувався для транспортування космічних кораблів. Наразі «Мрія» виконує комерційні вантажні перевезення. 17. Перший рамковий вулик винайдено в Україні у 1814 р. Петром Прокоповичем. Україна в останні роки впевнено зберігає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Випереджаючи країни Європи за обсягами виробництва меду в кілька разів, Україна є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення (1,5 кг). 18. Перша гасова лампа винайдена у Львові працівниками аптеки «Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зехом у 1853 р. Того ж року у львівському шпиталі була проведена перша хірургічна операція при освітленні гасовою лампою. Згодом гасова лампа була представлена на міжнародній виставці в Мюнхені, винахід був відзначений там спеціальною грамотою. 19. Найглибша у світі Станція метро знаходиться у Києві – це «Арсенальна». Вона проходить під землею на глибині 105 м. Станцію біля будівлі парламенту побудували в 1960 р., однією з перших. За деякими даними, у тунелях біля «Арсенальної» є таємні схованки для політичної верхівки. 20. Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень — це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. Зазвичай на Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів. 21. Одна з найбільших пустель Європи знаходиться саме в Україні – Олешківська. Олешківські піски складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «кучугурами») висотою близько 5 м з негустою рослинністю. Знаходяться ці піски у Цюрупінському районі (стара назва Цюрупінська – Олешки), за 30 км на схід від м. Херсон. 22. Україна входить до сімки передових виробників рослинної олії, каптоплі, цукру та свинини. 23. Географічний центр Європи знаходиться в Україні, біля містечка Рахів, в оточенні мальовничих Карпат. 24. Армії УПА поставили абсолютний рекорд, утримуючись на фактично окупованій території майже двадцять років. Технології та методи українських вояків вивчали навіть кубинські повстанці Фіделя Кастро. І ще трошки цікавого, чого ви могли не знати про Україну та українців: Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 рр. командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 р. Юрій працював в уряді Української Народної Республіки. В 1943 р. Юрій Будяк помер в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали Вінстон Черчилль. Українські народні пісні спонукали багатьох композиторів до написання світових музичних шедеврів. Наприклад, в основі композиції Summertime — арії, яку написав Джордж Гершвін у 1935 р. для опери «Поргі та Бесс», однієї з найвідоміших пісень у світі — лежить українська колискова «Ой, ходить сон коло вікон». Цю композицію Гершвін почув у Нью-Йорку у виконанні Українського Національного Хору під керівництвом Олександра Кошица. Почув — і написав одне з найгеніальніших і найвідоміших джазових творінь. З моменту написання композиції її виконали безліч виконавців, але найвідомішим лишається Summertime у виконанні Луї Армстронга, Елли Фіцджеральд, а також Чарлі Паркера. Кобзарі визнавали авторство лише Григорія Сковороди і Тараса Шевченка. Решта усні поетичні тексти цитувалися без вказівки авторства. ;Сама древня згадка про українську мову була в 858 році. Після видання «Енеїди» Івана Котляревського, українська мова була прирівняна до літературної мови. Івана Котляревського і по праву вважають основоположником нової української мови. В сучасній українській мові, на відміну від російської, збереглися давньослов’янські назви місяців: сiчень (час вирубки лісу), лютий (люті морози), березень (тут існує кілька тлумачень: починає цвісти береза; брали березовий сік ; палили березу на вугілля), квітень (початок цвітіння берези), травень (зеленіє трава), червень (червоніють вишні), липень (початок цвітіння липи), серпень (від слова «серп» , що вказує на час жнив), вересень (цвітіння вересу), жовтень (жовтіють листя), листопад (опадає листя з дерев), грудень (від слова «груда» — мерзла колія на дорозі). Пам’ятники відомому українському поетові Тарасу Шевченку встановлені в 1200 місцях по всьому світові. Найстарішим деревом в Україні вважається 1300-річний дуб в урочищі Юзефін Рівненської області. Український “Південмаш” (Дніпропетровськ) виробляє найбільш екологічно чисті ракети-носії в світі. У ході русифікації російськими чиновниками було спотворено безліч українських прізвищ. Так, український рід Чехів у ХІХ столітті став чомусь Чеховими. Дід А.П. Чехова ще був Чехом, і сам А.П. Чехов писав, що дід його – українець. Досить кумедно Дейнеки перетворились на Денікіних. Козаки Розуми стали Розумовськими, Чайки стають Чайковськими. Дід Петра Чайковського, великого композитора – Петро Чайка – закінчив Києво-Могилянську Академію і його як медика російський уряд відрядив штаб-лікарем у Вятку. Ймовірно, українська атмосфера в родині Чайковських збереглася набагато краще, ніж у Чехових, бо з 24-річного віку майбутній композитор майже щороку по кілька місяців жив в Україні, де написав понад 30 творів, серед яких – опери “Коваль Вакула” (“Черевички”), “Мазепа”, пісня-романс “Садок вишневий коло хати”, дует “На вгороді коло броду” на слова Т.Шевченка. В жорстокі часи наступу імперії на українську мову він домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка, використав у своїх творах багато українських народних пісень.

ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ, ЦІКАВІ ФАКТИ

День Конституції України щороку відзначають 28 червня. Цього дня, 25 роки тому, наша країна отримала свій найважливіший і головний документ — Конституцію! ЯК ВИНИКЛО СВЯТО

День Конституції України — це державне свято, історія якого почалася з 1996 року та супроводжувалась довгими обговореннями та дебатами. Тоді, у ніч на 28 червня, парламент прийняв Конституцію незалежної України. Цікаво, що Україна як незалежна держава прожила без власної Конституції практично п'ять років і стала останньою з пострадянських країн, де прийняли Конституцію – основу української держави, де написано, що країна існує для людей, але не навпаки.

ІСТОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ У 1996 році створили спеціальну парламентську комісію під керівництвом депутата Михайла Сироти, якого вважають одним з «батьків» Конституції. Розгляд документа у Верховній раді почався 27 червня, а контролював процес особисто тодішній Президент Леонід Кучма. В ту ніч дискусія депутатів тривала протягом 23 годин, з 27 по 28 червня. А спікер Ради Олександр Мороз заявив, що депутати працюватимуть до тих пір, поки не буде прийнята Конституція. Тоді депутати врахували всі зауваження президента України Леоніда Кучми та підтримали всі суперечливі статті проекту: про державні символи нашої країни, про державну українську мову, про право приватної власності. 28 червня о 9:20 відбулося голосування народних депутатів України за прийняття Конституції. За те, щоб прийняти Конституцію України проголосували 315 депутатів; 36 — проти, 12 утрималися, 30 не голосували. Після ухвалення Конституції Парламентарій урочисто вніс до зали синьо-жовтий державний прапор, тоді ж в українському парламенті вперше пролунав національний гімн України. Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі. ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ 28 червня – не просто додатковий вихідний день влітку. І щороку влада та активісти намагаються донести громадянам важливість Конституції України, влаштовуючи багато просвітницьких та патріотичних заходів, виставок, парадів, концертів та фестивалів. Традиційно, в День Конституції України вулиці прикрашають національними прапорами та патріотичними плакатами. Також лунають урочисті промови, привітання перших осіб держави та членів інших країн. Цікаво, що День Конституції — це єдиний державний вихідний, згадка про який є в самому тексті Основного закону: «Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України».

НІКОЛИ ЗНОВУ…

8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ці дні важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки. Утверджуючи традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі «не святкуємо, а вшановуємо», ми згадуємо Другу Світову з акцентом на ролі людей, які боролися проти нацизму. Цього року Український інститут національної пам’яті обрав тему «Українці в лавах Об’єднаних Націй перемогли агресора». Необхідно розкрити трагічні роки війни через долі та звитяги чоловіків і жінок – уродженців різних куточків України та світу, які воювали у регулярних арміях або були партизанами, служили у допоміжних формуваннях або на передовій, пройшли всю війну або героїчно загинули в боротьбі. Важливо, що хоч би де перебували ці українці та вихідці з України, вони пліч-о-пліч з іншими народами воювали проти нацизму та дістали високі відзнаки країн, у лавах яких вони служили.

Історична довідка 8 травня 1945 року набув чинності Акт про капітуляцію Німеччини. Ця дата дає можливість оцінити внесок Українського народу в перебіг і завершення Другої світової війни, підсумувати її масштабні спустошливі наслідки для України, а також винести життєво важливі уроки для нашої держави сьогодні. Від 1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України, 120 тисяч українців брали участь у двобої з вермахтом у складі Війська Польського. Сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної Армії, в запеклих битвах у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки війни на власному досвіді відчули прискорені заходи радянізації, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих. З червня 1941 року після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Українці та вихідці з України перебували у військових з’єднаннях Польщі (120 тисяч), США (до 80 тисяч), Канади (до 45 тисяч). Крім того, до 5 тисяч українців захищали Францію у лавах Іноземного легіону. Після капітуляції прем’єр-міністра Анрі Петена у червні 1940 року в країні розгорнувся рух опору німецьким загарбникам. На боці французьких партизанів воювали українці звідусіль. Серед них – представники передвоєнної еміграції, наприклад, командир загону Осип Круковський. Були також радянські військовополонені і дезертири з військових частин на німецькій службі. Червоноармієць Василь Порик з Вінничини сформував власний партизанський підрозділ. Канадський пілот Пітер Дмитрук став партизаном після того, як в небі над окупованою країною підбили його літак. Обидва, Порик і Дмитрук, героїчно загинули. Задіяні німцями для боротьби з французькими партизанами українські поліцейські цілими підрозділами переходили на бік сил опору. У 1944 році з них було створено два партизанські батальйони: імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна. 8 травня для наших земляків воєнні дії не припинилися, а продовжувалися щонайменше до 2 вересня 1945 року, коли на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано Акт капітуляції Японії представниками цієї країни, США, Китаєм, Великою Британією та СРСР. Від радянської сторони його підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Отже, історія кожного з українців та українок, які воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США – це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної перемоги над агресором. Схиляємо голови перед відважними героями, що пожертвували своїм життям заради миру у всьому світі. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Символом відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги став червоний мак. Мак є міжнародним символом пам’яті жертв військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи з 1914 року. Ідея використовува- ти червоний мак як символ пам’яті з’явилася під впливом вірша військового лікаря й поета, учасника І світової війни, Джона Мак-Крея – «У полях Фландрії»: «В полях фламандських квітне мак Поміж хрестів – скорботний знак По нас…».

Чорнобиль... Тридцять п'ять років тому, в квітні 1986 року це страшне слово прозвучало на всю планету, сповістивши світу про наймасштабнішої техногенної катастрофи ХХ століття - вибуху на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС, який забрав життя десятків тисяч людей. У цей день ми усвідомили, що атом може бути не тільки мирним... Жертвуючи собою, тисячі наших співвітчизників взяли участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, наслідки якої несли загрозу для населення не тільки колишнього Радянського Союзу, а й інших європейських країн . Жителі довколишніх територій були евакуйовані, а заражена радіацією місцевість стала Зоною відчуження. З плином часу, здавалося б, стирається гіркота й гострота сприйняття цієї трагедії, забуваються імена героїв, їх подвиг... Але сьогодні, коли після руйнівного землетрусу в Японії, що призвів до ядерної катастрофи на АЕС "Фукусіма", весь Світ знову охопила ядерна фобія, і події, що відбулися 35 років тому набувають особливого значення. Чорнобильська катастрофа - це ще й суворий урок, нагадування про те, що не можна легковажно ставитися до навколишнього світу, бездумно і марнотратно користуватися його багатствами. Пройде ще не один десяток років, але аварія на ЧАЕС так і залишиться болючим питанням для нас, незагоєною раною в душі і не йде тривогою. Тому що й через сто років не можна буде сказати про Чорнобильську катастрофу, що це вже в минулому. Ліквідація наслідків аварії продовжується й донині. Нехай же збережеться пам'ять про ті трагічні дні, щоб на нашій землі ніколи не повторився Чорнобиль! Низький уклін і вічна пам'ять героям ліквідаторам Чорнобильської аварії ... Всім хто врятував світ від ядерної катастрофи. Ми Пам'ятаємо.

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗДОРОВ'Я

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗДОРОВ'Я Всесвітній день здоров’я щорічно відзначається 7 квітня.Традиція проводити в цей день заходи, присвячені проблемам збереження здоров’я та профілактики захворювань, приурочена дню створення у 1948 році Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на яку покладено вирішення міжнародних проблем, пов’язаних з охороною здоров’я населення планети. Мета свята – привернути увагу до проблем охорони здоров’я та необхідності розгорнутої й всеохопної профілактики захворювань, здорового способу життя.

В Статуті ВООЗ прописані основні принципи, на яких ґрунтується діяльність цієї організації: • здоров’я – це не тільки відсутність хвороб. Більш широко під здоров’ям розуміється стан фізичного, душевного та соціального благополуччя; • одне з основних прав кожної людини, незалежно від раси, політичних переконань, релігії, доходів і соціального стану – володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я; • здоров’я – основний чинник у досягненні мирної обстановки на всій планеті. Це можливо тільки при співпраці всіх держав; • недостатні заходи деяких держав по боротьбі з хворобами, особливо заразними, становлять загальну небезпеку; • фактор першочергової важливості – здоровий розвиток дитини; • необхідна умова досягнення найвищого рівня здоров’я – надання всім народам можливості користування всіма досягненнями медицини; • для поліпшення здоров’я народу необхідно формування громадської думки та співробітництво з громадскістю; • відповідальність за здоров’я народу та проведення необхідних заходів у сфері охорони здоров’я несе уряд країни.

Стан здоров’я населення викликає занепокоєння та є однією з найактуальніших проблем багатьох країн світу, адже здоров’я населення – одна з головних складових національного багатства країни, рушійна сила економічного та соціального розвитку держави, репродуктивності населення. Тільки здорова людина може ефективно працювати, створити міцну сім’ю, приносити максимальну користь суспільству. Державна політика у сфері охорони здоров’я, перш за все має бути спрямована на поліпшення якості життя всіх громадян, оздоровлення навколишнього середовища, демографічної ситуації, раціональне використання асигнувань на охорону здоров’я, реалізацію міжгалузевих стратегій, спрямованих на формування та заохочення здорового способу життя, профілактику захворювань, зміцнення здоров’я всіх верств населення в рамках стратегії, яка втілюється в усіх країнах Європи під назвою «Здоров’я для всіх». У всьому світі вже визнано, що до якого б рівня досконалості не доводилась діагностика захворювань та їх лікування, зупинити зростання хронічних неепідемічних та інфекційних захворювань неможливо, якщо серйозно не займатись профілактикою, однією з важливих складових якої є підвищення рівня медичної та санітарної культури населення, формування здорового способу життя. Тільки усвідомлення взаємної відповідальності влади та кожного громадянина за стан справ у державі здатні змінити ситуацію в сфері охорони громадського здоров’я на краще. Тому поліпшення якості життя, оздоровлення довкілля, реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих на формування та заохочення здорового способу життя, профілактику захворювань, оздоровлення умов праці та побуту повинно бути пріоритетом державної політики у сфері охорони здоров’я. За даними ВООЗ, саме корекція способу життя є універсальною «вакциною» проти багатьох хвороб. Охорона здоров’я – галузь, до якої причетний кожний громадянин, адже від недуг не застрахований ніхто – ні рядові працівники чи безробітні, ні підприємці, ні держслужбовці, ні самі лікарі.

Проголошене ВООЗ гасло «Здоров’я для всіх» зобов’язує, щоб охорона здоров’я стала пріоритетом у діяльності урядовців, керівників всіх рангів. Значну роль у цьому відіграють заходи, що плануються до Всесвітнього дня здоров’я. Основна мета яких – привернути увагу населення до свого здоров’я, профілактики захворювань, мотивації до здорового способу життя. Публічні лекції, семінари, конференції, широке висвітлення проблем охорони здоров’я в ЗМІ та соціальних мережах, агітація у вигляді листівок, плакатів та інших візуальних засобів, уроки гімнастики, флешмоби за участю відомих спортсменів, діячів культури, спортивні змагання, безкоштовні консультації лікарів та інших фахівців, приурочені цьому дню в доступній формі мають інформувати населення про важливість цієї ініціативи.

Як відзначають 8 Березня в інших країнах

Міжнародний жіночий день — це особливий весняний день, коли чоловіки зранку метушаться біля квіткових магазинів, а жінки отримують більше, ніж зазвичай, компліментів та подарунків. Тож цей день можна було б сміливо перейменувати на Свято весни. Незважаючи на те що кожного року вирують пристрасті, чи варто вітати жінок з цим святом чи може слід виключити його з переліку святкових днів, оскільки більшість вважають його радянським рудиментом… В яких же країнах світу цей день вважається святковим?

Дещо з історії Насамперед зазначимо, що щорічне відзначення 8 Березня як Міжнародного жіночого дня було започатковано Організацією Об'єднаних Націй у 1977 р. — саме цей рік був проголошений ООН Міжнародним роком жінки. А вперше його відсвяткували у США в 1909 р. У Європі Міжнародний жіночий день вперше було відзначено 19 березня 1911 р. (в Австрії, Данії, Німеччині й Швейцарії). Тоді близько мільйона демонстрантів вийшли на вулиці з вимогою надати жінкам виборче право, право на оплату праці нарівні з чоловіками та право обіймати державні посади. У 1914 р. 8 Березня вже відзначалося у восьми країнах: США, Великій Британії, Австрії, Данії, Швейцарії, Німеччині, Нідерландах та Російській імперії, до складу якої входила й Україна. Восьме березня стало офіційним святом у СРСР лише в 1965 р., а в 1977-му за радянської ініціативи воно отримало статус міжнародного. Упродовж XX століття в СРСР та країнах соцтабору Міжнародний жіночий день відзначався як державне свято.

Країни, де 8 Березня відзначається на державному рівні Міжнародний жіночий день, крім України, Білорусі, Молдови, Грузії, РФ, відзначається в Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані, В’єтнамі, Камбоджі, Бразилії, Сальвадорі, Кубі тощо. Казахстан У Казахстані 8 Березня, яке відзначається з 1996 р., на державному рівні визнано вихідним святковим днем. У 1995 р. указом Президента Казахстану цей день визначений як Міжнародний жіночий день. Киргизстан У цій країні 8 Березня є офіційним неробочим святковим днем. Таджикистан Відповідно до Закону «Про святкові дні» (2011 р.) 8 Березня в цій країні святкується як День матері та є вихідним днем. Туркменістан У цій країні домінують сімейні цінності, відповідно, роль жінки тут значима. Свято 8 Березня до цього часу відзначається в Туркменістані, але з деякою перервою. У 2001 р. його скасував президент Сапармурат Ніязов. У цей період жіноче свято святкували під час Новруз-байрама 21–22 березня і називалося воно Національне свято весни і жінок Туркменістану. Однак у січні 2008 р. президент республіки Гурбангули Бердимухамедов підписав закон про внесення змін до Кодексу законів про працю і повернув Міжнародному жіночому дню статус святкового. В’єтнам У В’єтнамі жінок вітали ще дві тисячі років тому. Але в ті часи свято називалося День пам’яті сестри Чинг. Ця молода дівчина очолювала визвольну війну В’єтнаму від китайської агресії. Коли її військо потрапило в оточення, дівчина кинулась в річку, щоб не здаватися в полон. Після перемоги в цій країні соціалізму День пам’яті сестри Чинг перетворилося на 8 Березня. Цей день відзначається як державне свято, але не є вихідним днем. Грузія У цій країні 8 Березня не є державним святом, а отже, не є вихідним, проте жінок у цей день все одно вітають. Водночас 3 березня чарівне жіноцтво приймає вітання з Днем матері, який є державним. 4v Традиції святкування країн Європи Італія Італійці одні з небагатьох європейців, які до 8 Березня ставляться так само, як і українці. Проте цей день у них не є святковим. У 1946 р. Рада італійських жінок запропонувала символом свята зробити квітку мімози. З того часу в цей день італійським жінкам традиційно дарують букет жовтих мімоз. В Італії серед певної частини чарівної статі заведено святкувати 8 Березня в суто жіночому колі — таким чином вони відзначають свою незалежність. Литва Уперше свято 8 Березня було внесено до списку пам’ятних днів країни в 1994 р., але зі зміною влади в 1997 р. його виключили і повернули лише на початку 2002 р. Деякі вважають цей день святом приходу весни, а в деяких він асоціюється з радянськими часами. Німеччина У цій країні 8 Березня непопулярне й вихідного в цей день немає. До 1990 р. у НДР жінок вітали з цим святом, а у ФРН і не чули про нього. Коли країна об’єдналася, 8 Березня на короткий проміжок часу стало популярним, однак невдовзі про нього забули. У засобах масової інформації в цей день згадують про Міжнародний жіночий день, але жінок заведено вітати в травні на День матері. Єдиним містом, де 8Березня є офіційним святковим днем, є Берлін. Польща У Польщі, як і в Німеччині, цей день не є святковим, але чоловіки все ж не забувають вітати жінок. На квіткових базарах з’являються весняні квіти, які надзвичайно швидко розбирають незважаючи на той факт, що деякі люди вважають це свято комуністичним. Франція У цій країні Міжнародний жіночий день непопулярний — його святкують лише комуністи та ліві. Жінок у Франції вітають у травні на День матері. При цьому вважається, що до молодих дівчат це свято не має жодного стосунку, тож їх вітають на День Святого Валентина в лютому. Болгарія У Болгарії 8 Березня не стало державним святом, це звичайний робочий день. Тож чоловіки мають можливість привітати не лише дружин, а й колег чарівної статі. Зазвичай на роботі після обіду влаштовуються гуляння або ж всім колективом вирушають у ресторан чи кафе. Останнім часом у деяких жінок в Болгарії ставлення до свята змінилося — його почали сприймати як атрибут радянських часів. Проте нерідко жінки на відміну від чоловіків з великим ентузіазмом вітають одна одну цього дня.

10 іпостасей Лесі Українки: нестримна геніальність європейки і витончена українська душа

150 років тому у Новограді-Волинському – 25 лютого (13-го за старим стилем) 1871 року – у шляхетній і освіченій родині Олени і Петра Косачів народилася дівчинка. Її назвали Ларисою, але вона візьме псевдонім «Леся Українка» і стане одним із стовпів української культури. Батько Лесі (Лариси Косач) був правником, дійсним статським радником, маршалком Ковельського повіту. Мати (у дівоцтві Драгоманова) – відома письменниця і громадська діячка, яка взяла собі псевдонім – «Олена Пчілка». Її брат, дядько Лесі Українки, Михайло Драгоманов – видатний український історик, філософ, дослідник мови, фольклорист, прихильник ідеї «європеїзму» України. Радіо Свобода зібрало 10 фактів, які проливають світло на унікальність особистості Лесі Українки та її творчої спадщини. 1. Обдарована Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною: • У 4 роки дівчинка навчилася читати (перша прочитана книжка «Розмова про земні сили» Михайла Комарова), • у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову; • у 6 років уже майстерно вишивала; • у 9 – склала перший вірш – «Надія», • у 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка»; • у 14 – видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя; • у 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів», • у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».

Лариса Косач (Леся Українка), 1887 рік Леся мала хист: • і до малювання (деякий час навчалася в художній школі Миколи Мурашка в Києві); • і до музики (брала уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О'Коннор); • і до вивчення іноземних мов (навчалася у приватних викладачів і вивчала мови самостійно). Найбільший вплив, на думку біографів, справив на Лесю Українку її дядько Михайло Драгоманов. Він багато спілкувався із нею, читав їй у дитинстві в оригіналі твори світової літератури, всіляко сприяв її розвиткові. Біографи пишуть, що Леся мала свого дядька за «ідеал».

Михайло Драгоманов (1841–1895) – український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Дядько Лесі Українки. Фото 1870-х років У формуванні особистості Лесі Українки безперечну роль відіграла її мати – Олена Пчілка, яка сама була обдарованою людиною, талановитою поеткою і «войовничою українофілкою». Однак, як зазначають біографи, зокрема і рідна сестра Лесі Українки – Ольга Косач-Кривинюк, у ставленні матері до доньки Лариси не було теплоти, у дитинстві вона недооцінювала її здібності, часом навіть применшувала їх, не бачила глибини Лесиної натури. Можливо, так склалося через те, що Леся мала заглиблену в себе, «потаємну вдачу», що контрастувала із веселим характером старшого сина Косачів – Михайла.

Лариса та Михайло Косачі. Київ, 1890-ті роки Основним джерелом інформації про Лесю Українку є книга її сестри Ольги – «Леся Українка. Хронологія життя і творчості». 23 роки Ольга Косач-Кривинюк витратила на опрацювання родинного архіву Косачів-Драгоманових, величезної кількості листів, зокрема і самої Лесі Українки. Ольга вберегла цей архів під час сталінських репресій проти її родини у 1930-х роках, а потім вивезла його на Захід через фронти Другої світової війни. Результатом стала біографічна книга, що вийшла друком у Нью-Йорку аж у 1970 році – через 25 років після смерті Ольги Косач-Кривинюк. Вона померла від хвороби в таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року в німецькому Авґсбурґу.

Ольга Косач, сестра Лесі Українки. Варшава, 1895 рік Ось унікальний запис від 3 грудня 1963 року, коли на конференції у Нью-Йорку з нагоди вшанування 50-х роковин із дня смерті Лесі Українки, її наймолодша сестра Ізидора Косач-Борисова (піддавалася репресіям у СРСР, виїхала на захід), член-кореспондент Української вільної академії наук (УВАН) у США, читає сторінки ще не опублікованої книги Ольги Косач-Кривинюк. 2. Псевдонім Є різні версії того, чому Лариса Косач обрала собі псевдонім «Леся Українка». Оскільки дівчинка це зробила у ранньому віці, то вважається, що таке літературне ім’я було обране з ініціативи матері – Олени Пчілки. З одного боку, цей псевдонім прямо вказує на культурну ідентичність, а з іншого – він давав зрозуміти читачам львівського часопису «Зоря», куди надіслали Лесині поезії, що авторка походить не із Галичини. За іншою версією, псевдонім Лариса Косач обрала сама, наслідуючи свого дядька Михайла Драгоманова, якого надзвичайно шанувала і любила, і який часом підписував свої твори – «Українець». 3. Поліглотка Леся Українка знала більше ніж десяток мов, серед них і латину та давньогрецьку. Окрім рідної – української, вона вільно розмовляла французькою, німецькою, італійською, польською, болгарською і російською мовами, розуміла грузинську. «Леся мала прекрасні здібності до мов і сама про себе говорила, що, мабуть, немає такого звуку, якого вона не могла б виговорити. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою мовами, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Вона добре знала латинську мову, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову», – повідомляє біограф. 4. Спадок По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики. «Ще у 1889 році в листі до брата Михайла Леся Українка виклала велику програму перекладів творів світової літератури українською мовою. В рамках цієї програми вона перекладала твори Гейне – «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта Троль»(1893) та інші поезії. Серед її перекладів – гімни з «Рігведи» (1890), поезії Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона».

Лариса Косач (Леся Українка), 1888 рік Видане в СРСР, цензуроване радянською ідеологічною машиною, зібрання творів Лесі Українки становить 12 томів. «Послідовна речниця української ідеї, цілковито незалежна від російських впливів поетка, іронічна й скептична в оцінці імперських авторитетів і цінностей мислителька. Свого часу було зроблено все можливе, щоб такої Лесі Українки ми не побачили. Її цензурували надзвичайно пильно, адже в радянському іконостасі вона мала постати бездоганною предтечею соціалістичного реалізму et cetera», –писала літературознавиця Віра Агеєва. 5. Фольклористка «Леся Українка впродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 році, а останній великий цикл пісень з її голосу записав її чоловік Климент Квітка в 1913 році. Леся Українка і Климент Квітка були першими українськими фольклористами, які почали записувати виконання народних співів на фонограф. «У 1908 році Леся виділила зі своїх невеликих коштів 300 рублів для Філарета Колесси, завдяки чому він зміг записати багато дум для свого фундаментального видання», – пише у біографії Лесі Українки її сестра Ольга Косач-Кривинюк. На одному із тих записів зберігся голос самої Лесі Українки.

Леся Українка в Криму (Чукурлар), 1897 рік 6. «Лісова пісня» – шедевр, інтерпретація легенди про Ґрааль Драму-феєрію «Лісова пісня» літературознавці називають шедевром української і світової літератури та драматургії. У цьому творі Лесі Українки відчувається глибинний зв'язок із стародавніми поемами, що входять у творчу спадщину людства. Деякі дослідники бачать у «Лісовій пісні» інтерпретацію легенди про Ґрааль (стародавній образ животворної енергії, сконцентрованої у жінці, а у християнстві – чаша, в якій збереглося кілька краплин крові Ісуса Христа – ред.) Розповідаючи у «Лісовій пісні» сумну історію кохання, Леся Українка дивовижно точно та вишукано передала глибину вічного протистояння між світлим і темним у людському єстві, прірву між красою природи, неповторністю душі, здатної її відчувати, і потворністю обмеженості та жадібності.

Мультфільм «Мавка. Лісова пісня», 2017 рік У цей твір Леся Українка вклала усе своє дитинне зачудування світом, свій пошук спорідненої душі, увесь свій життєвий досвід, енциклопедичні знання і непересічний багатогранний талант. Леся Українка написала «Лісову пісню» у Кутаїсі (Грузія) менше ніж за два тижні, і ще понад тиждень допрацьовувала текст. «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. Я писала її 10-12 днів і не писати ніяк не могла... Але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». Все боліло, наче мішки носила... Я здавна тую Мавку «в умі держала»... У Колодяжному (село на Волині, де у будинку, в якому Леся провела свої дитячі і юнацькі роки, тепер її музей – ред.) в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка», – писала Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 року. Жанр, у якому була написана «Лісова пісня», тепер називають – фентезі. 7. Хвороба Із 9-річного віку і до кінця життя Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток. Вона називала свою боротьбу із недугою – «тридцятилітньою війною». Леся перенесла кілька операцій, весь час відчувала біль. Із часом до туберкульозу кісток додалися серйозні проблеми із легенями і нирками. Почалося все, як пише сестра Ольга, у січні 1881 року, коли у дівчинки раптом почала дуже боліти нога (деякі біографи пишуть, що перед цим Леся застудилася і, можливо, це було ускладнення важкої вірусної інфекції) і то так сильно, що дитина плакала. Лікарі вирішили, що це гострий ревматизм, лікували натираннями та мазями, і з часом, ніби все налагодилося.

Лариса Косач у волинському народному вбранні. 1878 чи 1879 років Леся у дитинстві, розповідає її сестра, попри свою тиху вдачу, дуже любила танцювати. І вони разом зі старшим братом Михайлом (Леся дуже з ним дружила і зберегла цей зв'язок на все життя) танцювали «козачка». Але після цього Лесі чомусь ставало сумно, і як вона сама потім казала, ніби «ввижалася майбутня доля». Туберкульоз кісток у Лесі діагностували влітку 1883 року. Їй оперували ліву руку, видаливши частини кісток, уражених хворобою. Лесі довелося відмовитися від музичної кар'єри, про яку вона думала.

Леся Косач (Леся Українка), Сергій Мержинський Через деякий час Лесю Українку закують майже повністю у гіпс, вільною залишиться тільки стопа однієї ноги. Рідні бачили, що дівчина вправлялася, щоб грати пальцями цієї ноги на роялі. Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби. Такими місцями стали Єгипет, Італія, Крим і Грузія.

Леся Українка (Лариса Косач-Квітка). Єгипет, 1910 рік 8. Любов Леся Українка, як і більшість духовно обдарованих особистостей, захоплювалася талантами та уміннями інших людей. Вона по-своєму любила кожного, хто збагатив її світ, зробив яскравішим її життя, а головне надихнув і направив її жадібний до пізнання мозок. У ранньому дитинстві Леся була «нерозлийвода» зі своїм старшим братом Михайлом. Вони разом гралися, разом читали книжки, разом училися удома, оскільки батьки не хотіли віддавати дітей до повністю зрусифікованих шкіл.

Лариса та Михайло Косачі. Київ, 1881 рік Леся дуже любила своїх молодших сестер – Ольгу, Оксану, Ізидору. Навчала їх тому, що знала і уміла сама. Великий пієтет у Лесі Українки викликали Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Михайло Старицький, Максим Ковалевський, сестра батька – Олена Косач, від яких вона не відходила, коли ті приїжджали на гостину до її батьків. По-особливому Леся Українка ставилася до Івана Франка, вважала, що «і нігтя його не варта», але при цьому вступала із Франком в інтелектуальні дискусії, якщо мала інше бачення окресленої проблеми. Соломія Павличко, одна із перших в Україні незашорених радянською ідеологією дослідниць життя та творчості Лесі Українки, висвітила тісні стосунки Лесі Українки із Ольгою Кобилянською, причому, в дуже «вибуховому» на той час ключі. Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою

Соломія Павличко Аналізуючи листування Лесі Українки й Ольги Кобилянської, Соломія Павличко зробила такий висновок: «Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою. Лесбійською фантазією, для якої дають підстави й щоденники Кобилянської, і її попередні твори». Леся Українка (праворуч) із Ольгою Кобилянською. Чернівці, травень 1901 року «Якщо зважити, що це був час ламання радянських і пострадянських стереотипів у поглядах на літературних класиків, то виступ Павличко до певної міри відіграв позитивну роль. Мала рацію Ніла Зборовська, яка твердила: «Механізм цієї провокації був очевидний: якщо у тоталітарному суспільстві сексуальність пригнічувалася і була приречена на замовчування, то розмова про неї стає ознакою радикального зсуву: удар наноситься по академічному літературознавству», – писав дослідник Володимир Баран. Що стосується чоловіків, то «дружба, а не кохання» зв'язала Лесю Українку із Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася 1897 року під час лікування в Ялті. Леся називала його «другом моїх ідей». Мержинський жив у Мінську, і коли його стан (у нього був туберкульоз легень або як тоді казали – сухоти) дуже погіршився, Леся Українка поїхала його доглядати, попри те, що її мати Олена Пчілка була категорично проти цього.

Сергій Мержинський, 1899 рік За одну ніч, біля ліжка помираючого Мержинського, 18 (31) січня 1901 року Леся Українка написала поему «Одержима». Свою долю Леся Українка зв'язала із Климентом Квіткою. Якось у листопаді 1898 року Леся читала своє оповідання «Над морем» на зібранні літературно-артистичного гуртка Київського університету. Там вона познайомилася із 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Вони з'ясували, що мають велике спільне захоплення – український фольклор. Улітку 1901 року Климент Квітка їде разом із Лесею Українкою у подорож Буковиною. Поступово у них виникають стосунки. 7 серпня 1907 року Леся Українка і Климент Квітка офіційно оформили шлюб, а через два тижні разом вирушили до Криму, де Квітка отримав посаду в суді. Ця робота забирала у нього багато сил, але не давала достатньо грошей для нормального життя. Через нервове і фізичне перенапруження Климент і сам захворів на туберкульоз. Але приклад Лесі надихав його, і Квітка робив усе, щоб урятувати їх обох. Климент розумів велич особистості, з якою його пов'язало життя, вважала сестра Лесі – Ізидора.

Климент Квітка (1880–1953) – український музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки. В'язень ГУЛАГу Квітка возив Лесю на лікування за кордон, шукав місця, що підходили їй для життя. Проте, часом йому доводилося навіть продавати речі, щоб купити ліки. Але хвороба Лесі прогресувала... Климент Квітка став удівцем у 33 роки і тяжко пережив смерть дружини. Доля відвела йому ще сорок років життя, і про Лесю він ніколи не забував. Квітка обійняв посаду заступника генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради, а у березні 1918 року був призначений заступником міністра юстиції УНР. Після перемоги більшовиків і встановлення радянського ладу – Климента Квітку переслідували, арештовували, він відбував покарання у ГУЛАГу. Помер Квітка у 1953 році в Москві. 9. Останні дні у Грузії Останній час свого життя Леся провела у грузинському містечку Сурамі разом із Климентом Квіткою. Вони приїхали до Грузії у 1903 році, жили там у різних місцях і активно працювали, зокрема над обробкою зібраного фольклору та Лесиних драм. Останнє десятиліття у житті Лесі Українки вважають найбільш плідним і зрілим періодом її творчості. Його назвуть найсильнішими роками українського модернізму. «Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?» – пише Леся. В останній рік життя Лариса Косач-Квітка – Леся Українка – написала драматичну поему «Оргія» і триптих – «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета», який присвятила Івану Франку. Дізнавшись, що донька дуже погано вже себе почуває, до неї у Грузію разом із Ісидорою приїжджає мати – Олена Пчілка. І Леся Українка в останні дні і години життя надиктовує їй начерки своєї останньої, незакінченої драми «На передмісті Александрії...». Померла Леся Українка на 43-му році життя 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі. Музей Лесі Українки відкрили в Сурамі у 1952 році, ще до смерті Сталіна. Але в іншому приміщенні, оскільки будинок, де письменниця провела свої останні дні, не зберігся. «Місцева школа носить ім’я Лесі Українки, в старших класах там викладають українську мову. Щороку восени в Сурамі проводять свято під назвою «Лесяоба» – влаштовують концерти, громада збирається біля погруддя Лесі Українки, поруч із музеєм. Звучать українська поезія та пісні, до Сурамі приїздять і представники центральної влади Грузії», – розповідала Мар'яна Драч, яка відвідувала Сурамі. Похована Леся Українка на Байковому кладовищі в Києві.

Грузія. Пам’ятник Лесі Українці в містечку Сурамі біля Музею Лесі Українки 10. Цензурування, репресії проти родини і...перемога Радянська влада, усвідомлюючи фундаментальну роль культури у формування світогляду людей, використовувала творчість українських геніїв для своїх цілей. Спадщину Лесі Українки, як і творчість Тараса Шевченка та Івана Франка, обрізали за усталеним ідеологічними шаблонами. Ті твори Лесі, що були включені в систему шкільної та вищої освіти СРСР, інтерпретувалися як підтвердження головних ідеологічних комуністичний догм. А ті твори, які для цього ніяк не можна було використати, вилучалися і табуювалися. Це і драма «Бояриня», де були показані справжні відносини між українцями та росіянами після Переяславської ради. Це і «Кассандра», «Камінний господар»,«Оргія» – твори, в яких Леся Українка торкнулася тем спільних для української та ширшої європейської культури. Піднявши спотворений образ Лесі України на знамена так званої пролетарської культури, радянська влада при цьому усіляко переслідувала її рідних. Їх піддавали репресіям, ув'язнювали і висилали у табори. Навіть матір письменниці, вісімдесятилітню Олену Пчілку хотіли заарештувати. Цинізму не було меж. Коли, наймолодшу рідну сестру Лесі – Ізидору Косач – звільнили із «Онеглагу» в 1940 році, то її примусово залучили разом із сестрою Ольгою до підготовки вшанування у лютому 1941-го року 70-річчя від дня народження Лесі Українки – «видатної поетеси революціонерки», як наголошувала радянська ідеологія. Проте, тоталітарна система, з часом завжди програє геніям.

Леся Українка завжди сучасна Леся Українка, своєю творчістю і перекладацькою діяльністю органічно вплела українську мову і культуру в загальний цивілізаційний контекст людства. «Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація», – наголосила Оксана Забужко в інтерв'ю Радіо Свобода. Своєю «шляхетною аристократичною лицарською українською жіночністю» Леся Українка заклала такі суспільні і культорологічні тренди, які у кожній епосі знаходять нові форми для втілення. Сама Леся Українка вклала у вуста Мавки із «Лісової пісні» таку думку про себе: «Ні! Я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…»

20 лютого – День Героїв Небесної Сотні

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні. Цього дня ми вшановуємо пам’ять тих громадян, завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави під час подій Революції Гідності, тих, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював права та свободи людини, європейське майбутнє України.

Гідність, свобода, відвага, єдність, честь – стали одними з головних об'єднавчих цінностей Революції Гідності. Майдан перестав бути назвою місцевості. Він став символом Свободи. Саме тому, Революцію Гідності, як і протестний рух 2004 року, і Революцію на граніті, можна вважати продовженням Української революції, визвольних змагань часів Другої світової війни. Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір.

«Небесною Сотнею» називають загиблих учасників Революції Гідності. Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості. Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17. Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення близько 50 осіб. Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи. У світі Україну почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, і, головне, державу, яка здатна захистити суверенітет.

Рекомендовані фільми про Революцію Гідності, зокрема події 18–20 лютого 2014 року 1. «Зима, що нас змінила» (7 фільмів), режисер Володимир Тихий (2013–2014). 2. «Майдан», режисер Сергій Лозниця (2014). 3. «Правда Майдану», режисери Андрій Солоневич, Дмитро Ломачук (2014). 4. «Зима у вогні», режисер Євген Афінєєвський (2015). 5. Відеоматеріали на тему Майдану та про діяльність Національного музею Революції Гідності можна знайти на музейному YouTube каналі:https://www.youtube.com/channel/UCtbhvvtL8TUazkrqvrs_eRw/featured Рекомендована література про Революцію Гідності, зокрема Героїв Небесної Сотні 1. Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності. – К.: К.І.С., 2015. 2. Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах. – Вип. 2. – К.: К.І.С., 2016. 3. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. – Вип. 3 [у 2 ч.], ч. 1: Автономна Республіка Крим – Луганська область. – К.: К.І.С., 2017. 4. Майдан від першої особи. Регіональний вимір. – Вип. 3 [у 2 ч.], ч. 2: Львівська – Чернігівська області. – К.: К.І.С., 2018. 5. Майдан. Пряма мова. – Книга 1. – К.: Національний музей Революції Гідності, 2019. Більше інформації про видання, присвячені Революції Гідності та Героям Небесної Сотні, можна знайти на сайті Національного музею Революції Гідності у розділі «Бібліотека Музею Майдану» за посиланням: http://maidanmuseum.org/uk/node/459 Інтернет-посилання 1. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідностіhttp://maidanmuseum.org 2. Сайт «Небесна сотня». URL: https://nebesnasotnya.com 3. Сайт «Небесна сотня». URL: http://www.nebesnasotnya.in.ua/portfolio 4. Сайт «Герої України». URL: http://www.ukrgeroes.com.ua 5. Сайт ГО “Небесна Сотня. URL: http://heavenly-hundred.org.ua/ 6. Три дні перед весною. Матеріал http://texty.org.ua/

День Святого Валентина

День Святого Валентина ще іменують Днем усіх закоханих. Свято — неофіційне і не є вихідним, проте активно відзначається молоддю щорічно 14 лютого. День Валентина прийшов до нас з-за кордону і дуже скоро став одним з найпопулярніших молодіжних свят.

Історія виникнення свята Достовірних даних про те, де саме зародилася традиція святкування — немає, одні вважають батьківщиною знаменного дня — Англію, інші — Францію.

За переказами, День Святого Валентина вшановує великомученика Валентина — священика, який всупереч наказу імператора Клавдія ІІ, що забороняв молодим чоловікам мати сім'ю, таємно вінчав закоханих. Правитель вважав, що самотній чоловік, не обтяжений сімейним побутом, має шанси стати кращим воїном, оскільки його думки зайняті тільки майбутніми битвами. Незабаром дії священика були розсекречені, сам Валентин постав перед судом, піддався жорстоким тортурам і згодом був страчений. В ніч перед стратою він написав своїй коханій лист — признання в любові у віршованій формі. Згодом такі листи стали називати «валентинками». Дата смерті великомученика і припадає на 14 лютого. Минуло багато часу, в XIV столітті священика Валентина канонізували — за благі діяння віднесли до числа святих. Відтоді День Святого Валентина активно святкується в Європі і в нашій країні. 3

Традиції святкування та символіка Дня Святого Валентина Щороку 14 лютого молоді люди, що мають пару, дарують своїм половинкам різноманітні подарунки: • «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі; • солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові; • м'які іграшки та сувеніри. Очевидно, що головні символи свята повинні бути виконані в яскравих червоних і рожевих тонах — кольорах, що означають пристрасть і полум'я почуттів.

Особливості Дня Валентина • Ті, хто страждають від нерозділених або таємних почуттів, також дарують символічні сувеніри своїм коханим, ніби натякаючи на свою прихильність, нерідко такі подарунки підносяться інкогніто. • Дуже романтично, коли в День закоханих, пари зізнаються один одному в любові, мріють про щасливе спільне майбутнє, а молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям. • За статистикою ЗАГСів і храмів, на 14 лютого припадає дуже велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, оскільки молодь вважає хорошим знаком об'єднання сердець саме в День Святого Валентина.

День закоханих — світське свято. Оскільки його зустріч припадає на сльотавий і вогкий місяць зими, молодь з нетерпінням чекає його, щоб просто весело провести час, адже новорічні свята давно позаду, а весняна «маївка» ще нескоро. Тим не менш, є пари, які дуже серйозно ставляться до цієї дати і переносять на неї доленосні рішення.

Епоха цифрової тривоги. Як не стати рабом соціальних мереж

Американський журналіст Аліна Дизик в матеріалі для BBC розповідає про залежність від соціальних мереж та дає поради як з нею боротися Залишаючи свій будинок на Лонг-Біч у Каліфорнії, щоб провести кілька днів на південному узбережжі Панами, Девід Еріксон з великою неохотою відмовляється від смартфона. Там, куди він прямує, немає бездротового інтернету. Ніяких соціальних мереж і електронної пошти. Навіть щоб зателефонувати або отримати дзвінок, потрібно знайти певну точку, де є зв'язок. «Мій телефон перетворюється у звичайні годинник», — говорить Еріксон, засновник компанії з забезпечення цифрового конференц-зв'язку. Перші півтора дні чотириденної відпустки, він постійно відчуває тривогу через відсутність зв'язку. Він шукає місця, де є сигнал, всерйоз замислюється, чи не поїхати в найближчий готель, щоб підключитися до інтернету, нехай і повільного, і робить спроби додзвонитися в офіс у ті рідкісні моменти, коли з'являється доступ до мобільної мережі. Спочатку йому неймовірно важко відмовитися від цієї звички. «Ніби земля йде з-під ніг. Тривога ізоляції від решти світу просто зводить з розуму», — говорить Девід

Епоха тривожності Ми чудово розуміємо, що сидячи в соцмережах, витрачаємо час даремно. Але ця проблема лише набирає обертів. Люди ще ніколи не були настільки залежними від своїх смартфонів, стверджують автори дослідження компанії Deloitte, проведеного в 2016 році. За даними Pew Research, кількість активних користувачів Facebook досягла 1,86 млрд людей; 24% користувачів інтернету використовують Twitter, а 29% — LinkedIn. Більше того, керівництво Facebook стверджує, що користувачі цієї соцмережі проводять в ній в середньому 50 хвилин на день. Навіть якщо ми ставимо перед собою амбітні цілі і спеціально не спілкуємося в Facebook в робочий час або відволікаємося на телефон за обіднім столом, намагаючись позбутися цих звичок, ми часто відчуваємо тривогу. За словами Стефана Хофмана, професора психології з Бостонського університету і експерта в галузі дослідження емоцій, ігнорування соціальних мереж може викликати відчуття тривожності і непереборне бажання повернутися в онлайн, щоб перевірити аккаунт.

Назвемо це цифровою тривогою. Гофман вважає: якщо людина довгий час переживає негативні емоції через використання соціальних мереж і неможливості від них відмовитися, вона може впасти в пригнічений стан. Не справляючись зі своєю залежністю, люди відчувають себе нещасними і засмученими. «Деякі починають нервувати, не маючи доступу до мережі на смартфоні, тому що відчувають необхідність відстежувати можливі загрози або політичні новини», —додає Хофман. Ми живемо в епоху загальної тривоги.

Вагомі причини Багатьом хотілося б проводити менше часу онлайн, але кожен раз, коли відкладаємо смартфон в сторону, ми починаємо відчувати занепокоєння. Три чверті молодих людей, втративши смартфона, демонструють так звану «зміщену поведінку» — наприклад, починають крутити що-небудь у руках або чухатися. До такого висновку прийшли вчені з Угорської академії наук і Університету імені Лоранда Етвеша в Будапешті. Крістіна Крук, автор книги «Щастя невідання» (Joy of Missing Out), вважає, що ефективно боротися з цифровою тривогою можна тільки в тому випадку, якщо ви чітко поясните собі, чому хочете змінити поведінку у мережі. Потрібно знайти таку причину для звільнення з мережі, яка відповідала б вашим життєвим цінностям. Приміром, просто нагадайте собі про те, що проводячи менше часу в соцмережах, зможете приділяти більше уваги членам сім'ї або друзям. На думку Крук, чітке розуміння тієї чималої вигоди, яку ви отримуєте натомість, допоможе боротися зі страхами і побоюваннями з приводу відмови від перебування в онлайні. «Якщо у вас немає гарної причини відмовитися від соцмереж, ніяка сила волі вам не допоможе», — каже вона. Є безліч причин, чому ми так хочемо завжди залишатися на зв'язку. Хтось боїться, що пропустить запрошення на захід або останні плітки про ваших друзів і знайомих. Хтось турбується про свій імідж в мережі або змушений вести активну діяльність в соцмережах в через свою роботу. Зізнайтеся чесно, навіщо ви заходите в соцмережі і яку реальну користь це вам принесе. Це також може допомогти.

Цифровий детокс: за і проти Відмова від соціальних мереж може змусити вас турбуватися про те, що ви втрачаєте. Але повне утримання від соціальних мереж, нехай і на короткий період, так званий «цифровий детокс», допоможе сформувати нові навички та навчитися контролювати свої імпульси, вважає Крук. «Цифровий детокс дійсно знижує тривожність, тому що умови гри гранично ясні, і у вас просто не залишається вибору», — говорить вона. Використовуйте спеціальні функції блокування або видаліть певні програми з телефону — так ви зможете обмежити своє перебування у соцмережах, у той же час знизивши пов'язану з цим тривогу. Так як відмовлятися від соціальних мереж найскладніше ввечері, після 20:00 Крук прибирає свій смартфон подалі. Але це не єдине рішення. Тим, хто хоче проводити менше часу в соціальних мережах, Хофман рекомендує для початку подумати, що ви шукаєте, а потім визначити, які саме аспекти соціальних мереж вас приваблюють найбільше, щоб в подальшому ефективно боротися зі своїми імпульсами. Це може бути складно. Соцмережі повинні об'єднувати людей і рятувати їх від самотності, але люди поступово починають розуміти, що їх спілкування онлайн — штучне, вважає Хофман. Звичайно, соціальні мережі дають нам відчуття приналежності, спільності, причетності, позбавляючи при цьому від необхідності особистого спілкування. Це просто спосіб знайти однодумців і відчути свою значимість.

Вирішити проблему залежності від соцмереж можна за допомогою спілкування на теми, які вас цікавлять з реальними, а не віртуальними співрозмовниками. Крім того, потрібно прощати собі свої помилки. Не звинувачуйте себе за відсутність самоконтролю, а визнайте, що багато програм і соцмережі спеціально зроблені так, щоб викликати залежність і бажання користуватися ними якомога частіше. Зрештою, якщо ви зрозумієте, наскільки важко подолати усталені звички, у вас додасться рішучість їм протистояти. «Ви неодмінно зірветеся, — попереджає Крук. — Але головне — вірити, що безболісний відхід в офлайн можливий».